1.

Минає три дні з того моменту, як Коршун заявив, що нам треба розлучитися. Весь цей час я переховуюсь у Ніки і боюсь вмикати телефон. Зрозуміло, що батько вже в курсі всього, що сталося, і я навіть уявляти боюсь, що буде далі. 

Єдина, хто підтримує мене у цей непростий час - це Ніка. Спочатку вона збиралася поїхати до Коршуна та набити йому пику, але мені вдалося її зупинити. Все-таки певною мірою і Макса можна зрозуміти. Він зробив усе, щоб отримати компанію. Саме для цього й одружувався зі мною. А те, що я закохалася і віддала йому все найцінніше, що було, це ж не його проблеми, а мої. 

- Юль, треба щось робити. Ти ж не можеш переховуватись тут вічно, - заявляє Ніка, сідаючи навпроти мене за кухонним столом. 

- Виганяєш мене? - хмикаю, обійнявши руками гарячу чашку. 

- Звісно, ні! - хмуриться подруга. - Твій батько телефонував мені разів двадцять з надією знайти тебе. Він дуже злий, Юле! 

Я добре розумію, що має на увазі Ніка. Вона ніколи не прожене мене зі своєї квартири. Просто подруга щиро хвилюється за мене, і я дуже вдячна їй за це. 

Сама добре розумію, що ховатись вічно - не варіант. Все-таки життя продовжується і, можливо, все не так страшно, як мені здається. 

Дістаю з сумки телефон і вмикаю його. Руки тремтять, поки чекаю на вхідні повідомлення. Як я і думала, найбільше їх від батька, кілька від Єви та Ігоря. Телефонували всі, крім Коршуна… Здається, саме на його дзвінок я чекала найбільше. 

Не встигаю зібратися з думками, як телефон знову оживає, але цього разу від дзвінка. Бачу на екрані номер батька і відчуваю, як серце прискорює своє биття. 

- Слухаю! - голос тремтить, і це погано. Не хочу, щоб батько розумів, що мені страшно. 

- Негайно додому, Юле! - гиркає так, що мені доводиться забрати телефон від вуха.

- Добре, - розумію, що сперечатися зараз не найкращий варіант. Кидаю телефон назад у сумку і під прямим поглядом Ніки збираю свої речі.

- Ти можеш у будь-який момент повернутися до мене, - каже абсолютно серйозно. 

- Спасибі! - міцно її обіймаю і, підхопивши сумку з речами, залишаю її квартиру. 

Дорога до будинку батька займає хвилин сорок. За цей час встигаю трохи себе заспокоїти і не панікую. Варто бути готовою до будь-якого повороту, щоб потім менше боліло. Батько не пробачить мені того, що сталося, і його помста буде болючою для мене. 

Тільки-но проходжу у будинок, мене зустрічає Валентина й міцно обіймає. Напевно, вона вже в курсі останніх новин і того, що приготував для мене тато. 

- Люба моя! Ти тільки тримайся, добре? - шепоче мені на вухо.

- Як це мило, - фиркає Єва, котра, здається, помітила мою машину з вікна і з'явилася, щоб позловтішатися. - Не скажу, що мені шкода тебе. І так було зрозуміло, що Коршун довго не витримає твого жахливого характеру. 

- Замовкни! - кидаю їй з усією ненавистю, на яку спроможна. Мені з кожним днем все важче зрозуміти, що такого знайшов у ній батько. Хоча, для когось і зовнішність має велике значення. 

Щоб не продовжувати цей конфлікт, одразу прямую до кабінету батька. Не варто витрачати сили на всяких дуреп, адже попереду на мене чекає дуже важка розмова. 

Стукаю у двері, перед цим трохи заспокоївшись, і проходжу в кабінет. Батько як зазвичай - сидить за столом і поки що не відволікається від роботи. Я знаю, що таким чином він дає мені змогу пояснити все. Проблема лише в тому, що я не знаю, як пояснити все, що сталося. 

- Так і будеш мовчати? - батько здіймає на мене погляд, і я бачу в ньому стриману злість. Здається, я сильно його розчарувала і він тримається з останніх сил. 

- А що ти хочеш почути? - знизую плечима. - Ми з Коршуном дійсно розлучаємось. Але ти можеш не хвилюватися, на твої гроші він не претендує.  

- Та до чого тут гроші? - гримає батько і разом з тим б'є кулаком по столі. Від звуку удару підстрибую на місці. - Ти розчарувала мене, Юле. Сильно розчарувала. Як мені людям пояснити ваше з Коршуном розлучення? Ти хоча б знаєш, як це може вплинути на мій бізнес?

- Тебе зараз тільки бізнес хвилює? - мені боляче і неприємно. Батько міг би хоча б запитати, як мені зараз, але, здається, на мій стан йому байдуже. 

- Уяви собі! - гиркає. - Отже так, Юле! Я прийняв рішення. Фонд переходить Єві, а ти й далі можеш грати у свої безглузді ігри. 

- Ти серйозно? - здається, наче земля тікає у мене з-під ніг. Коли їхала сюди розуміла, що такий поворот можливий, але до останнього сподівалася, що батько не настільки засліплений образою. - Єва розтратила гроші, які належать фонду, а тепер ти хочеш передати їй все управління?

- Я не буду це обговорювати, - сухо відповідає батько. - Ти зробила все, щоб фонд не дістався тобі. Тепер можеш бути задоволена собою.

- Ти ж знаєш, що це не так… - не хочу плакати перед ним і показувати наскільки мені боляче, але втриматися не виходить. Батько відводить погляд, щоб не бачити моїх сліз, і вдає, що дуже зайнятий, переглядаючи якісь папери. 

Зрозумівши, що зараз не достукатись до нього, вирішую відкласти розмови на потім. Нам обом треба заспокоїтися й охолонути. Є ще надія, що батько не втратив розум і не передасть управління Єві. Якщо це дійсно станеться, моєї ноги більше не буде в цьому домі. 

Хочеться якнайшвидше покинути будинок і поїхати кудись, але, здається, у Єви з'явилося бажання позловтішатися ще. Вона вже чекає на мене в коридорі і переможно посміхається, коли бачить мої сльози. 

- Вже знаєш про фонд? Нарешті твій батько зробив правильний вибір. 

- Краще мовчи! - гиркаю. - Сподіваюся, що рано чи пізно батько побачить твою гнилу натуру і відправить туди, звідки дістав. 

Не збираюся продовжувати цю дискусію і швидко покидаю будинок. Лише за кермом автомобіля вдається трохи заспокоїтися. Поки їду назад у місто, телефоную Ніці і розповідаю все.

- У мене навіть слів немає! - гнівно випалює подруга через динаміки. - Ти, звісно, вибач, але твій батько ідіот. Як можна віддати фонд цій курці? Вона ж знищить його за день!