13.

Ще очей не встигаю розплющити, а вже відчуваю, що реально виспалася. Хочеться муркотіти від задоволення, і навіть подушка під моєю головою здається дуже теплою і приємною. А ще вона рухається то вгору, то вниз і щось швидко стукає у мене під вухом.

Розуміння накриває так різко, наче мені на голову вилили відро води. Здається, я заснула поруч з Коршуном, а прокинулась на ньому! У мене подих перехоплює і доводиться тихо молитись, щоб він ще спав. Інакше навіть не знаю, як поясню йому те, що відбувається. 

Повільно піднімаю голову та практично не дихаю. За вікном вже світить сонце, і мені добре видно погляд карих очей, спрямованих на мене. Так, дива не сталося і зараз я схожа на перелякане кошеня. 

- Здається, крісло таки було незручним, - голос у Макса хриплий і сонний. Схоже, він і сам зовсім недавно прокинувся, а тут такий сюрприз. І чому розглядає мене так прискіпливо? Відчуваю, як від сорому скоро пара вухами піде. 

- Пробач! - бурчу, відсовуючись на інший край ліжка. - Я засинала тут і не знаю, як опинилася поруч з тобою. 

- Все нормально, - Макс здається спокійним і неймовірно милим після сну. Волосся скуйовджене, а обличчя трохи пом'яте. - Мені навіть сподобалось!

- Краще мовчи! - розумію, що він говорить це, щоб ще більше мене збентежити, тому швидко підводжусь на ноги й прямую у ванну кімнату. Оскільки спала я в одязі, тепер моя блузка схожа на якусь ганчірку, а про хаос на голові й говорити не варто. 

Спочатку вмиваю обличчя, волосся збираю у косу, а от з блузкою не все так просто. Доводиться виходити в люди так, як є, тому що іншого одягу в мене немає. 

- Коли ми повернемось у місто? - запитую в Макса, переступивши поріг кімнати. Він якраз підвівся на ноги і тепер бентежить мене своїм голим торсом. І все б нічого, якби я не пригадала, що зовсім недавно моя голова лежала на ньому. 

- Після сніданку. Не думаю, що Ілона відпустить нас голодними, - пояснює Макс. - Я в душ. Можеш не чекати мене тут. Спускайся вниз.

Коршун залишає мене в кімнаті, і я думаю над його пропозицією. Чи варто залишати кімнату без нього? Але й сидіти тут немає жодного бажання. 

У коридорі порожньо, тому, набравшись сміливості, прямую сходами вниз. Тільки от дійти до кухні так і не встигаю, тому що в коридорі зустрічаю Марата й миттєво напружуюся.

- О, привіт! - чоловік усміхається й оглядає мене так, наче я лялька на вітрині. - Мила блузка. Одягнена спала?

Здається, Марат бачить мене наскрізь або зовсім не вірить у щирість почуттів між мною та Максом. 

- Я не збираюсь тобі нічого пояснювати. Це не твоя справа, - кажу серйозним тоном. Насправді, всередині ціла гамма емоцій, але я дуже сподіваюсь, що Марат нічого не запідозрить. Мені страшно й неприємно від його близькості. Раніше я думала, що у Макса вбивчий погляд, а тепер розумію, що у його брата не кращий. Сімейне, напевно… 

- О, Юлечко! - у коридор виходить Ілона й у буквальному сенсі рятує мене від подальших допитів свого сина. - Ходімо на кухню! Я млинців приготувала!

Обходжу Марата й непомітно для нього видихаю з полегшенням. Поруч з Ілоною добре та спокійно, але коли бачу за столом Влада, знову напружуюсь. 

- Доброго ранку! - сідаю навпроти нього і намагаюсь зібратись. Зустріч з Маратом трохи вибила мене з колії, тому треба швидко повертатись у русло. 

- Доброго! - відповідає Влад. - Знаєш, Юлю, я тут подумав… Було б добре ближче познайомитися з твоїм батьком і його дружиною. Все ж таки ми родичі тепер. 

- Це чудова ідея! - підтримує чоловіка Ілона. - Треба запросити їх у ресторан цими вихідними. Як ти дивишся на це, Юлечко?

Жахливо…

- Буду щаслива познайомити вас з батьком!  - здається, у мені помирає талановита актриса. Вдається навіть усміхнутись і засунути в себе шматок млинця. 

Ну чому ми не можемо просто родичатись на відстані, не бачачи одне одного? Все-таки коли наші рідні наступають почергово, ми ще можемо якось  вистояти, а коли вони зберуться разом? Що тоді робити будемо?

Дивно, та мого хвилювання зовсім не розділяє Макс. Він з'являється на кухні хвилин за десять, вже зібраний та готовий до робочого дня. П'є лише каву й спокійно слухає про те, що на вихідні у нас з'явилася одна справа. 

- Хороша ідея, - несподівано заявляє. - Думаю, що і батько Юлі буде не проти познайомитись з вами. Правда, кохана?

- Так, звісно! - випалюю емоційно. - Сьогодні ж наберу батька.

- Я сам це зроблю, - знову дивує мене Коршун. - Не забувай, що тепер у тебе є я. 

Макс дарує мені легку усмішку й змушує зашарітись. Що це з ним сьогодні? Невже добрішим став? А може, просто це частина його гри? 

На вулиці світить сонце і погода просто чудова. Немає навіть згадки про вчорашню грозу. Ми почергово прощаємось з Ілоною та Владом, і навіть Марат виходить, щоб нас провести.

- Я заїду в гості, Максе! - заявляє, коли ми вже збираємось сісти в машину. Помічаю, як напружується Коршун і добре його розумію. Його брат може будь-кого дістати. - Хочу поглянути як там компанія.

- Компанія чудово почувається. Можеш не хвилюватись, - холодно випалює і ми таки сідаємо в салон.