Глава 7

— Кіро, можна вас на хвилину?

Голос застав мене вже біля самого ліфта. Шоста вечора. Мій робочий день вже закінчився. У мого боса було правило: не відволікати співробітників під час їхньої зміни. Зате після неї — будь ласка. У нас же не може бути інших справ. Я змусила себе плавно розвернутись на підборах і ввічливо посміхнутись.

— Звісно, Майкле.

У його кабінеті пахло дорогим сандалом — натуральним, не з тих синтетичних розпилювачів, що забивали легені внизу. Майкл декларував суворе дотримання скромності «Меріону», але його видавали деталі. Позолочені важкі рамки патентів на стінах, надто глибоке крісло з натуральної шкіри, матовий блиск кістяного порцеляну на чайному столику.

Казали, що в нього навіть є особиста повітряна капсула. Принаймні, Меггі клялась, що бачила, як він у таку сідає. Не хотілось вірити чуткам, але я допускала, що це цілком можливо.

— У мене питання щодо ваших останніх синхронізацій, які постраждали від хакерської атаки, — сказав Майкл, сідаючи в крісло й вказуючи мені на сусіднє. — З Ліною все закрито, дані відновлено. А що з Тео? Ви вже узгодили повторний сеанс?

Я сіла в крісло й склала руки в замок. Мізинець зрадливо здригнувся.

— Він ще хворіє, — сказала я недбало, наче це й так мало бути зрозуміло. — Сильний грип.

— Так, медичний лист я бачу, — Майкл ліниво перегорнув пальцем рядки, що світились. — Дійсний до п'ятниці включно. Але чому досі не призначено повторну процедуру?

Всередині все похололо. Ось воно. Фінн запевняв, що в такому потоці ніхто не помітить затримки в кілька днів. «Звичайний протокол, Кіро, їм байдуже». Ідіот. У Меріоні нікому й ніколи не було байдуже.

— Я зв'язувалась з його родиною, — я тримала посмішку, хоч м'язи обличчя вже здавались дерев'яними. — Брат Тео попросив дати йому час на відновлення. Каже, що хлопець досі з температурою. Я вирішила, що буде розумним зачекати до п'ятниці, щоб не бронювати слот даремно, якщо йому продовжать лікарняний.

Майкл повільно підняв очі від екрана. Його брови ледь помітно поповзли до переніссі.

— З яких пір родичі диктують нам графік синхронізацій, Кіро? — його голос став нижчим.

— Я просто хотіла уникнути бюрократичної плутанини зі скасуванням…

— Тут немає місця особистим поступкам, — перебив Майкл.

Він машинально провів пальцем по краю столу, наче знімаючи невидиму порошину, і лише потім знову перевів погляд на звіт.

— Батько Тео п'ять років провів в ізоляторі за співпрацю з Сірою Зоною. Тепер процедура зривається й саме його дані потрапляють під хакерську атаку. А що —  цей лікарняний.

Він замовк, наче ще раз подумки вибудовував послідовність.

— Ви справді вважаєте, що все це ніяк не пов'язано?

— Виключено.

Слово прозвучало раніше, ніж я встигла його обдумати. Я витримала паузу.

— Він прийшов на процедуру з температурою майже сорок. Я сама відправила його до медичного блоку. Якби він збирався уникнути активації, то не став би приходити взагалі.

Майкл повільно провів долонею над столом, згортаючи проєкцію. Кабінет одразу потьмянів. Він відкинувся в кріслі, не зводячи з мене погляду, потім торкнувся прес-пап'є й ледь помітно посунув його до краю стільниці. Зупинився, перевіряючи, чи лежить рівно. Лише тоді заговорив:

— Знаєте, що мені завжди подобалось у вашій роботі? — запитав він майже буденно. Я лише невпевнено знизала плечима, і він продовжив: — Ви ніколи не дозволяєте собі робити висновки раніше фактів. Тому зараз мене дивує ваша впевненість.

Він переплів пальці.

— Можливо, ви маєте рацію. А можливо, ні. Незабаром дізнаємось. Призначте активацію на суботу.

— Субота — не моя зміна, — голос прозвучав тонше, ніж треба. Щоб приховати це, я демонстративно поправила комір блузки.

— І що? — Майкл поблажливо посміхнувся. — Ви не єдиний Провідник, Кіро. Передайте Меггі, щоб внесла його в чергу.

Шкіра на долонях стала вологою. Кожна секунда мовчання зараз працювала проти мене. Якщо я почну сперечатись — він вчепиться в цю деталь. Якщо погоджусь надто легко — це теж здасться дивним.

— Добре, — я кивнула, змушуючи себе підвестись. — Я скажу Меггі, щоб вона зв'язалась із його братом.

— Ось і чудово.

Я зробила два кроки до дверей. Сенсорний замок на стіні вже блимнув, зчитуючі мій чип для виходу, як раптом голос Майкла змусив мене завмерти.

— І, Кіро… не треба так переживати.

Я різко обернулась. Серце калатало в ребра так сильно, що дихання перехопило. Майкл дивився на мої руки. Я лише зараз помітила, що судомно притискала долоні до стегон, і на темно-синій тканині спідниці залишились два вологих, чітких сліди.

— У вас навіть руки спітніли, — він всміхнувся, похитавши головою.

У голові стало порожньо. Все. Попалась. Зараз він викличе службу безпеки, і мене одразу відправлять на глибоке сканування пам'яті. А отже, і Тео. Фінн мені цього ніколи не пробачить.