На жаль мені прийдеться попрощатися з життям...

Роки проходили маленька Лолочка росла і була дуже красивою дівчинкою. Ось і настав цей чудовий день коли маленькій принцесі виповнюється 4 рочки.Якою щасливою була Віра, а ще щасливішим Адам. Ні, вони не жили разом, але за цей довгий час, хлопець став хорошим другом сім'ї. Батько часто вмовляв Віру, щоб та знову була з Адамом, але дівчина не хотіла, їй було добре з донькою. 
Маленька почала ходити в садочок разом із Златусею ( Віриною донькою). Все ніби налагодилося, і ще більше салонів відкрила дівчина. Всерівно на душі було якось пусто, з її життя пішли дві найрідніші їй людини, і саме більше чого боялася Віра це втратити батька. 
Батько дівчини допомога в у всьому і навіть влаштувався на роботу, хоча потреби у цьому не було, адже вони й так мали багато грошей.
Нарешті серед сірих буднів настав вихідний дівчина з донькою вирішила зустрітися з подругою. Погуляти в парку, поїсти морозива. Як у старі, добрі часи.
- Привітик подруго, що ти там? Давно не бачилися.
- Привіт люба, та все чудово, тільки останнім часом чомусь все тіло ломить і головна біль дуже гостра.
- Ти зверталася до лікаря?
- Ні, у мене немає часу, я ж з дітьми весь час, немає на кого залишити. Арсен завжди на роботі.
- Агато, люба, ти мусиш звернутися до лікаря, це не жарти тобі.
-Та дрібниці це все, просто трішки втомлена і все.
- Ні, ти завтра ідеш до лікаря.
- А дітей ским?
- ну якщо хочеш, то я відведу Златку в садочок, а Ростиславчика заберу до себе?
- Ой, у тебе робота, не знаю чи тобі буде зручно.
- Це дрібниці, у мене завтра й так вихідний. Домовилися?
- Дуже тобі дякую, я дуже рада що ти у мене є.
Доречі, що там Адам, не збираєтеся сходитися?
- Навіть не знаю, він зараз полетів до Америки. У нього там важливі справи, не знати коли прилетить.
- А ти хочеш бути з ним?
- Чесно кажучи, я не знаю. Ніби й щось відчуваю, а ніби й ні. Ми стали просто друзями, він вже ні за що не бориться, а я не бажаю. В мене в пам'яті Артур. Аж тепер я розумію, як мені його не вистачає.
- Нічого, все буде добре. Побачиш, кінець обов'язково має бути щасливим.
- Дякую за підтримку, так ти права. Може по морозиву?
- Так, давай, як колись в дитинстві.
Дівчата, як завжди гуляли дуже довго, спілкувалися і були щасливими, адже біля них були самі рідніші їм люди. Їхні донечки.
Наступного ранку, Віра як і обіцяла забрала Златку і відвезла разом із Лолою у садок. А Ростика забрала до себе. 
Агата поїхала у лікарню, де на неї чекали не дуже приємні новини.
Їй прийшлося здати усі аналізи, хоча їхні результати були не дуже втішними...
Приїхавши додому, дівчина просто сиділа і плакала і не розуміла, як це могло статися із нею. Потім вона вирішила подзвонити до мами, адже лікар сказав, що це спадкова хвороба.
Матір приїхала і розказала їй таке, що в неї просто був шок.
- Як таке могло статися? Чому ти мені раніше не розповідала?
- Донечко, люба, я не хотіла тобі цього говорити і молилася щоб це не відобразилося на тобі.
- Але ж як так сталося, що я не рідна дитина?
- Розумієш... Колись ще за довго до твого народження моя сестра була хвора на рак зіниць і вона знала, що якщо вона тебе народить, то помре. Але вибору вже не було і вона змушена була родити. Після родів вона прожила ще два місяці. Кожен день неначе останній, завжди прокидалася і жила як востаннє. Щасливою була , адже мала тебе. А я була безплідною і вона попросила мене, щоб я пообіцяла, що буду тобі другою мамою, і що ти ніколи не дізнаєшся про те, що ти не моя рідна донька. Але зараз така ситуація що я змушена тобі розказати. Вибач мене, я тебе дуже прошу.
- То виходить що моя мама померла через мене? Якби я не народилася то, вона б жила. Зі сльозами на очах повільно промовила Агата.
- Ні, не говори такого, вона всерівно мала померти, але так хоча б залишила пам'ять про себе. Ти ж завжди була схожою на неї, навіть характер її.
- Де вона похована? Відведи мене туди.
- Навіщо?
- Я маю поговорити з нею, можливо перший і останній раз.
Агата і мати прийшла на могила до справжньої матері дівчини.
- Залиш мене на одиниці з нею, я тебе дуже прошу, мамо.
- Так, звичайно, я почекаю тебе біля входу.
- Ну привіт, мамо! Ти думала не дочекаєшся таких слів? Вибач, що раніше не приходила, я не знала правди. Матусю, дякую тобі за те,що віддала мене в надійні руки. Вона мені дійсно як мама. Ти знаєш, я ніколи тебе не бачила, але ось це фото є дуже красивим і ти тут молода та усміхнена. Думаю, ти назавжди мені такою запам'ятаєшся. Мамо, знаєш, а у тебе є внуки. Дуже хороші, слухняні , щирі. Думаю, вони б не відмовилися від такої бабусі як ти. Будь для них Ангелом Охоронцем, коли я піду у небо. Ми скоро зустрінемося і обов'язково про все поговоримо. Я тебе люблю. Адже ти подарувала мені життя. Агата поцілувала усміхнений портрет , підняла вуста в небо і заплакала. 
Скоро ми зустрінемося...
Йшовши додому дівчина думала лише про одне, на кого вона залишить своїх дітей і чоловіка, якого так сильно кохає...