Втрата ще одної дорогої людини

Настав той день коли батьки Віри мали виїжджати на відпочинок у Сочі. Яка ж дівчина була щаслива. Адже збулася мрія всього їхнього життя. Вони нарешті відпочинуть. Молода сім'я вирішила провести їх до аеропорту, але мама сказала що не потрібно і вони поїдуть самі. Віра дуже сильно хотіла поїхати, але так і не поїхали...
Через декілька годин до них подзвонив невідомий номер і запитав
- Доброго дня, це Ви Віра Адамбаєва?
- Доброго, так!
- У мене для Вас погані новини, я з лікарні.
- Щось з моїми батьками?
- Так, вони попали у аварію і зараз у нас.
Віра вибила слухавку і швидко поїхала в лікарню не кажучи нічого ні чоловікові, ні подрузі.
В лікарні на неї чекали погані новини.
- Доброго дня, я Віра Адамбаєва, що з моїми батьками.
- Нам дуже шкода, але ваша мама загинула ще на місці, а батько залишився на завжди інвалідом.
- Що? Цього не може бути... Ви помиляєтеся, Ви брешете. Скажіть що це не так, прошу Вас, скажіть що це жарт або сон. 
- Мені дуже шкода, але це правда. Жалісливим голосом промовила медсестра.
Ось і настали самі ваші дні в житті дівчини. Вона залишилася без найріднішої людини - мамо. Весь світ неначе смінив фарби з різнобарвних у сірі та чорні. Так, втрату мами дівчина переживала дуже важко. Оскільки Віра мала доглядати ще й батька, то переїхала з Лолою і Артуром до нього. 
Час йшов, але рани і біль в середині душі не заживали. Дівчина завжди думала про найріднішу, завжди була заплакана і бліда. Тримаючи себе в руках заради маленької доньки, вона вийшла на роботу у салон. І старалася завантажувати себе роботою, домашніми клопотами, а також турботою про батька. Кожен куточок у домі нагадував їй про маму, адже мама сама це все обирала і робила.
- Ти знову п'єш? Тату, так не можна, я прошу тебе заспокойся!
У відповідь мовчання.
- Я розумію що тобі зараз важко, мені не легше. Але ми мусимо триматися, у нас є маленька Лола. 
- А навіщо жити, скажи? Заради кого? Людина яку я кохав понад усе на світі лишила мене. Що дальше? Який наступний крок? Ааа... Я забув, я інвалід, в моя донька тепер на все життя зобов'язана мене доглядати. 
- Тату , не кажи так, я тебе дуже сильно люблю і для мене це взагалі не важко. Ти ж мій батько. І я тебе дуже люблю. Обіймаючи батька сказала донька зі сльозами на очах.
- Добре, я піду готувати вечерю, а то скоро Арчі повернеться з Лолою з прогулянки. А ти проголодався?
- Так, люба, дуже !
- Ну все, я побіжу.
Дівчина працювала день і ніч, стараючись всім догодити і замінити маму. Такою, як вона була , її ніколи не замінити, але Віра мусила не опускати руки, у неї є заради кого жити. 
- Привіт, дорогенька, а ми вже прийшли.
І ти знаєш, наша дівчинка сказала перше слово.
- Клас, яке?
- Тато.
- Яка я рада за вас. Ходіть вечеряти любі мої .
Всі дні проходили в колі сім'ї. Наступного ранку дівчина вирішила трішки поспати по довше, тому у салон пішов чоловік. Після обіду , Віра вирішила провідати Златусю, адже не бачила вже її та Агату місяць.
Взяла маленьку дівчинку свою і пішла у гості. По дорозі купила пару нарядів для дівчинки.
- Привіт подруго!
- Привіт, ой а хто це тут у нас такий маленький? Лолочка така маленька?
Красунечка мамина.
- А твоє золотко де?
- Проходь у кімнату, Златуся там. 
- Яка красунечка маленька, дивися що я тобі принесла. Подивися які красиві платтячка.
- Які ж вони гарні, спасибі Вірочко, не варто було.
- Мені для неї нічого не шкода. 
- Ти як? 
- Та помаленько, батько почав випивати. Він не розуміє, що йому не можна, в нього серце слабке. А я вся в рлбог, ось сьогодні Арчі поїхав у салон, а я нагодувала батька обідом і вирішила трішки вас провідати.
- Мені дуже шкода, що так сталося. Якщо щось потрібно, то звертайся , я завжди готова допомогти, ти лише скажи.
- Спасибі подруго, нічого не потрібно, ти лише скажи, Адам приходить до вас? 
- Був декілька раз, ще може два місяці тому,а зараз лише зустрічається з Арсеном на роботі. 
- Ти знаєш, мені здається, що він повинен мати доступ до доньки, це його дитина і обмежувати йому доступ я не маю права.
- А що скаже Артур?
- Він має мене зрозуміти, я ж не для себе. Це все для Лолочки.
- Ну дивися, я сподіваюся ти зробила правильне рішення. Ходімо пити чай.
Нарешті хоть кудись вийшла , поспілкувалася з кимось.
Промайнуло тепле літо і покликало за собою осінь, а згодом земля покрилася хрумтящою білою ковдрою. Так і пройшла зима. І почалася тепла весна.
Дні Віри почало помаленько набирати кольорів, вона вже не так переживала, і про смерть мами згадувала трішки легше. Батько перестав випивати і вже сам залишався з внучкою поки Віра з Артуром були на роботі. Життя налагоджувалось, здавалося тоді Вірі.