Життя налагоджується

Ось і пройшла осінь, а за нею і холодна зима. На зміну їй прийшла зеленоволоса дівчина - Весна. 
Вірин животик все різ і різ, адже вона тепер була не сама. У ній жило вже маленьке чудо.
Її подруга - Агата, вже народила маленьку карооку дівчинку Златку. Яке це було чудо, мати таке щастячко вдома.
А для маленької дівчинки було великим щастям мати таку хресну матусю, як Віра. Дівчина дуже любила Златку, вона ставилася до неї як до рідної донечки, і з нетерпінням чекала на своє чудо. 
- Яка я рада , що ти нарешті народила. Скоро і я народжу, будемо разом на прогулянку ходити .
- І я дуже рада дівчинко моя, а ти Адамові не збираєшся говорити за дитину, це ж і його також.
- Ні, це моя дитина. Він відмовився від мене , а значить і від неї. І давай не будемо повертатися до цієї теми.
- Добре люба, вибач.
У Віри завібрірував телефон. 
- Що це за номер?
- Я не знаю! А хто це?
- Незнаю, я думала ти знаєш.
Смс була від невідомого номера, а у ній було написано:" Привіт, Віро! Я нарешті знайшов твій номер телефону. Я думав ми вже ніколи не побачимося . Давай зустрінемося, це Арчі. Хлопець із села."
- Я знаю хто це! Це хлопець з яким ми подружилися коли я була останній раз у бабусі в селі.
Віра вирішила відписати " Привіт, Арчі! Таке звичайно, давай зустрінемося"
У відповідь прийшла смс з назначеним місцем і часом зустрічі.
Дівчина дуже хотіла побачити хлопця, тому пішла у салон, пртмарафетилася трішки. Адже останнім часом вона виглядала дуже стомленою. Немає нікого дивного, адже у неї був 5 місяць вагітності.
- Привіт Арчі, я думала ми вже ніколи не зустрінемося !
- Привіт Вірочко, я також так думав, але недавно я переїхав у ваше містечко і згадав про тебе. Пошукав у соц мережах і знайшов твій номер. Як ти? Як твої справи?
- Після смерті бабусі, у мене все ніби змінилося. Ось вже чекаю на дитинку.
- Ого, я радий за тебе. А батько хто, той хлопець якого ти кохала ще тоді, влітку?
- Так, нажаль він батько.
- Чому на жаль?
- Він мене покинув і сказав що більше не любить, а про дитину взагалі не знає. Давай не будемо про це, краще розкажи, чому ти переїхав сюди?
- Через сімейні обставини, батьки були змушені переїхати сюди, тому що їм запропонували хорошу роботу. І я вже собі щось підшукую. Доречі, ти не знаєш де тут можна знайти роботу для перукаря?
- То ти тут на завжди. Круто. Ні, не знаю, але у мене є краща ідея.
- Яка?
- Я дуже давно мріяла відкрити свій салон, давай відкриємо у двох?
- Ого, хороша ідея, мені подобається, можемо спробувати. 
- Ти сам бачиш, ще чотири місяці і я вже нічого не зможу , а зараз дуже хочу.
- А ти маєш хоча б ідею де його відкривати?
- Так , в центрі міста є хороша будівля, вона здається в оренду, вона буде дуже підходящою для салону. Спочатку візьмемо у оренду, а потім взагалі викупимо.
- Не погана ідея, тоді давай завтра поїдемо і домовимося з власниками. А назву ти придумала?
- Я хочу такий салон, щоб можна було приходити з товаринами і щоб їй там було затишно. А також найкращі майстри міста там будуть працювати.А назву ще не придумала, але обов'язково придумаємо, ми ж тепер команда. Простягаючи руку хлопцеві з щасливою посмішкою промовила дівчина. 
Наступного дня хлопець заїхав по Віру і вони поїхали домовлятися за салон.
Це було не важко і дуже швидко все було в їхніх руках. 
Віра та Артур працювали як, справжня команда. Арчі розумів положення Віри та завжди допомагав їй і робив все що вона хотіла. Він був для неї неначе братом.
Березень злетів дуже швидко, а за ним і квітень. Ось нарешті настав цей день- день коли мав відкритися салон. Дівчина була дуже щасливою і чекала з нетерпінням цієї миті.
Все пройшло чудово, вони влаштували шикарне відкриття і запросили багато друзів. Дівчина була щасливою, а Арсен завжди був поруч. Вона ні разу за весь цей час не згадала Адама, хоча недавно дуже страждала за ним.
Після відкриття у них все було класно, Арчі працював там перукарем, а дівчина просто була власницею. 
Оскільки у неї скоро мали бути роди, то вона вже не дуже мала час для салону, вона вся була в думках, як назвати свою дівчинку, що їй купити. Арсен завжди був поруч, він був її опорою. Віра завжди могла розраховувати на нього. 
Пройшов ще один місяць , настав час коли дівчина мала народжувати. З дня на день вона чекала появи на світ свого маленького дива. Віра мучилася три ночі і два дні. Нарешті це сталося, на світ народилася малесенька дівчинка - Лолочка.
Яка ж вона гарненька. Чорне волосячко. Малесенькі долоньки і ніжки. Така крихітка. Віра вперше тримала на руках своє дівчинку. Сльози стікали по її щоках і вперше за довгий час , це були сльози радості. Словами не передати, як вона любила свою маленьку.
І навіть в ці щасливі хвилини Арсен був поруч і заміняв їй батька. Скільки щастя було в його очах коли він побачив крихітку. Такий щасливий, ніби це його дитина. 
Майже не відходив від колисочки, завжди на прогулянку ходив з нею. Віра тим часом займалася салоном. Справи пішли їхні у верх, з часом вони стали найкращим салоном у місті. 
- Спасибі тобі , за те, що ти поруч. Дякую, що допомагаєш з Лолою. Я дуже вдячна , що ти появився в моєму житті. 
- Люба моя, ти мені як сестричка, я мушу тобі допомагати. І я дуже люблю Лолу, як свою власну дитину.
Доречі, зараз я мушу від'їхати, подивитися як справи у салоні, а ти зустрінься з Агатою. Тобі потрібно трішки поспілкуватися з Подругою.
- Добре, я зараз їй зателефоную.
- Ну все я побіг , до завтра!
Арчі побіг по справах, а дівчина зразу зателефонувала подрузі.
- Привіт, дорогенька, не бажаєш зустрітися?
- Привітик, люба, так звичайно, коли?
- А давай прямо зараз , у парку, на нашому місці. Я вже тут з Лолою чекаю.
- Ну добре, я зараз буду, лише Златусю вдягну.
Нарешті мрії подруг збулися і вони могли разом гуляти зі своїми дівчатками. Сподіваючись на так, що їхні дівчата також будуть дружити між собою.

- Привіт, ну як ви? Як ваші справи?
- Привіт, ми все добре, спимо ! А ви як?
- А ми вчора зробили перші кроки, і сказали перше слово.
- Ого! Яка я рада! Яке слово?
- Наше перше слово було - тато. Який Арсен був щасливий, аж заплакав.
Наша радість маленька.
- Я дуже рада що у вас все добре.
- А ти сама як? Як твій салон? 
- Все добре у салоні. Арчі якраз поїхав туди.
- А як Артур? Нічого не каже ?
- В якому сенсі?
- Ну , що ти йому подобаєшся.
- Ні, не вигадуй, ми просто друзі. Але з Лолою він мені дуже допомагає.
- Ну добре, подивимося дальше.
- Хах, не вигадуй, ходімо краще по морозиву з'їмо.
- Ех, ходімо, люба!
Подруги гуляли до вечора і говорили про життя. Як в старі добрі часи. Малеча мічно спала.
- Ну все дорогенька, мені час йти додому, скоро Лолочка прокинеться і її потрібно годувати.
- Так , звичайно, папа! До завтра!