ЕПІЛОГ

Суще невідворотне і байдуже. Та все ж хибно наполягати, що все у ньому відбувається дарма. Спроектовані Ананке та втілені акторами діяння лишають на спільній сцені та сценарії сліди, які сукупно визначають ролі сучасних та наступних поколінь. Ноги мертвого мандрівника та надзвичайна вага панциру лугаля утворюють впадини у ґрунті. Дзвінкий голос весело пронизає простір. Хвилями посеред вічних коливань плероми й перерозподілу невичерпної енергії, радість філософа вливається у Суще відлуннями слів:

• Ну добре-добре, слухай: допотопний жрець склав у довбешці кілька тисяч відповідей, розбив та розглянув складові у всіх множинах та послідовностях, потім ще покрутив та погрався структурою. Зіусудра з'ясував, що кожна із пропованих розумом тез містить у собі зриму для синка ваду чи суперечність. Тож пророк стиснув губи і мовчки зазирнув Адапі в очі.

• Так а відповів-то він що?

• Нічого. Вперше у житті, Зіусудра не знайшов, що відповісти.

• Ну ти й шахрай!

• Нерідко це чую, хоча майже ніколи не брешу! Ну що, ходімо?

• Та яке «ходімо», цей човен — втілення моєї сили. Він потребує капітана та не потоне, допоки я не зник.

Бородатий труп гогоче під зацікавлені погляди кочівників, чіпляє жезлом співрозмовника за ногу та стягує з судна на побиту землю. Поки човняр ошелешено підводиться, мудрець мурчить: «Ото ж бо! А от про те, що плавати на ньому маєш саме ти, я не чув нічого!».

Потім мандрівник кидає човну пару останніх монет і два слова. Під гучне «Приємних пошуків!», він виводить на носі судна символ та щосили гатить ногою. Деревина натужно та ображено скрипить, проте стрімко й вдячно сповзає схилом до струмка. Під смішки й грішки, філософ та капітан прямують до гордих гутіїв, занурюються у непрохідні лабіринти із закаменілих кореневищ торгових древ.

Втілене у заворушеннях матерії й енергії Життя хоче вірити, що страждає та уникає згасання не задарма. Що у ньому криється величний Задум, блага присутність Бога, або інше виправдання для хтонічної ліні та небажання самостійно визначати власну долю. І хоча суть боротьби незмінна, а сам процес нескінченний, у силах людини гідно вибудувати свій шлях та вплинути хоча б на умови, за яких будуть відтворюватися близькі у часі й просторі цикли Життя. Й чим більше те зусилля та глибше розуміння суті сцени, тим далі й довше будуть ширитися відлуння.

Через енергійні кола від наших дотиків до текучої поверхні всеосяжного басейну причинно-наслідкової плероми ми можемо покращити любий нам куток Сущого, вплинути на те, скільки іншим акторам доведеться винести щастя та уникнути страждань. Головне не забувати, що доміна Доля любить старанних акторів, а події вписані у сценарій та відбуваються з неухильних причин. Так є, так буде, і так має бути.

Допоки протистояння та розподілення холоду й тепла, темряви і світла, а також ентропія нарешті не доб'ються ідеальної рівності, Суще не замре. Тільки тоді всесильна Ананке повільно стягне матерію до рук і грайливо замішає розпеченим варивом, яке знову недбало розкине посеред холодної чорноти. З надією цього разу випадково утворити ще більш прекрасний узор.

Щонайменше, колишні напівбоги такому навчали мандрівника в Афінах.