Розділ 4 Драма у двох діях

Дійові особи
Г — Капітан
Б — Утікач

Місце дії — човен, спрямований на захід. Закривавлені береги глибинної ріки.

Г
Тоді дякую за проявлену щедрість душі, о, страже моєї свободи! Що, старий мертвий дурень, хочеш казочку?

Б
Звичайно ж хочу!
А от старість лаяти не варто, дожити до неї мріє кожен.

Г
Ну добре, ти тоді танцюй, а я поки тобі розкажу байку:
Останнього пасажира цей корабель возив давно, уже після смерті старого, але ще до народження нового сонця. Тоді я володів усіма водоймами, що омивають Кур, та намагався засудити більше душ, ніж Радамант й Еак.

Б
Це ті, що друзі Міноса?

Г
Та який до біса Мінос?
У критян не було тирана, влада розосерджено точилася із підземних лабіринтів.
Посади роздавали гідним, після проходження тавромахій чи інших важких випробувань.
Заправляли палацами і виробництвами жінки. Звідки б там, як грім з чистого неба, узявся всемогутній цар?

Б
Вибач, змолов дурню. Ти продовжуй.

Г
То й добре.
Я тоді утомлено вертався з відвідин близьких друзів — мило поплавали з Танталом, гімнастикою позаймався з Сізіфом, а при буденному спогляданні тортури Іксіона — дрімав та засмагав.
На багряних іклових порогах, що трохи нижче за течією, з розсипу гнізд крилатих хробаків на човен зістрибнув незваний гість. Як і ти, він спробував сховатися. Теж неуспішно. Хотів вже розтрощити йому пельку, аж розгледів та закляк.

Б
Чому закляк? То хто це був?

Г
Клон Зіусудри.

Б
Клон? Це що?

Г
Двійник. Але трохи менший і дурніший, не такий величний.
Лже-Зіусудра назвався Унтапіштімом та розповів, що навіть його творець не може відтворити вкладену у себе богами архітектуру.
Клон ледве втік із моноліту та благав довезти до глибинного витоку в Горинь. Натомість пообіцяв розважити й розповісти мені про башту.

Б
І ти пристав на пропозицію?

Г
Ну звісно ж! Не засумнівався ні на мить.
Поки ми тікали від мармурових охоронців, Утнапіштім оповідав про нутрощі та побут чорної брили.
І про те, як добровільний в’язень моноліту відгородився від новин про світ та розважається у беззмістовних змаганнях проти команд своїх трохи інакших й недолугих копій.

Б
То нащо той двійник утік?

Г
Задумав дещо.
Казав, що має план, як свого батька пробудити від туги.

Б
Цікаво! То який?

Г
Руїна.
Унтапіштім поділився, що мріє скласти задум настільки мерзенний й страхітливий, аби навіть безсмертний мудрець не зміг відсторонитися, щоб Зіусудра був змушений вийти з дому та зупинити клона. Він сподівався, що хоча би трагічний досвід знищення свого творіння поверне глибокі почуття й іскру життя творцю.

Б
Ну і жахи!
То як, пророк все ж вийшов?

Г
Та куди! Звичайно ж, ні.
Після наших давніх бесід, мені здалося, що Зіусудра розчарувався у своїх втручаннях.
Він скиглив: «Навіть найдоброчесніші діяння рано чи пізно призводять до трагедії, та навпаки — найгірші із проклять згодом формують засади для чогось прекрасного».
Потім додав: «Чим довше шукаю — тим менше бачу у вчинках цінності чи сенсу». Нещасний вилупок не виносив наслідків своїх вчинків і проклинав себе за множення страждань. Хоча до того сам мені казав, що страждання так чи інакше просочуються у будь-яку протяжну тяглість. Га.

Б
Звучить жахливо!
Чого ж ти сам тоді того клона не спинив?

Г
А навіщо?

Б
Тобто?! Люди ж здохнуть! Він може розтрощити якесь місто чи навіть країну, хіба ні?

Г
То й що? Це не важливо.
Вони ж все одно здохнуть, а їхні місця займуть нові. І знов, і знов, і знов...

Б
Ох, друже, далекоглядності твоїй я щиро співчуваю.
На щастя, мій розум мислить у значно меншому відрізку циклів, та виділяє достатньо оманливих узорів, що дарують радість й сенс.
Та й як би там не було, а думати про таке я уникаю. Життя дане нам, аби зробити його приємним для інших та самому тягнути задоволення. Хоча нещодавно я утратив дещо безмежно важливіше за насолоду.

Г
Та невже?
Можливість здохнути?

Б
Якби ж. Уяву!
Після смерті, моя плоть наситилася небувалої земної сили та скинула обтяжливі окови утоми, сумніву й туги.
Проте я довго боявся, що натомість назавжди утратив можливість мріяти та учитися — рости. Мені здалося, що я — все те, чим був, проте вже ніколи не стану чимось новим.

Г
Не розумію! Ти про що?

Б
Ну гаразд. Наприклад: якби того не знав ще до своєї смерті, то без уяви ні за що з не здогадався б, що один плюс два складають три.
Проте споглядання марності твоєї боротьби надихає жагою перемін й покращень, а з нею повернулася можливість змінюватися, зростати. А тепер, будь доброю людиною та підвези нас ближче до тих красенів — бажаю роздивитися. Це, до слова, хто?

Г
Умовив, судно направляю.
Життя без уяви звучить жахливо — навіть не уявляю.
По берегу ж мандрують гутії — жорстокі кочівники, дракони гір.
А ти скачи й танцюй ще дужче, дурню, ми майже досягли потрібних місць. Збери якнайбільше мерзенної м’якої глини — маленької людини.
З цієї піддатливої маси стікаються й затвердівають найогидніші із пельок зла, які потім задають форму безформному оточенню та спонукають учиняти злочини, немислимі повноцінним людям.

Б
Танцюю, друже! Ще ніколи я не святкував безсенсовість життя настільки люто.
Дракони ті і правда виглядають круто, мабуть продовжу з ними путь, як тут закінчимо. От тільки, не підкажеш, як би з ними поладнати?

Г
Знано як: кочівники поважають силу й чесність, а понад усе цінують Волю і свободу. Не підкоряються тиранам, але обирають вождя раз на кілька років. Знак їхнього народу — три кігті громової птиці, а символ влади — булава. Ми майже підійшли, скоро хапайся за щоглу!