Розділ 3 Хор у трьох діях

А: Немає відчуття сильнішого за поругану ненависть чи сплюндровану любов. Збезчещена коханка протяжно виє, рве прибережні коси та простягає бліді пальці до недосяжної байдужості небес. Наяда довго готувалася та нарешті виплескується сповненим образою і люттю закликом — вона волає до сліпучого співчуття Землі і сподівається розбудити силу достатньо чужорідну та голодну, аби та радо проковтнула й стерла зрадника з лиця буття.

Ображена сутність ледве долає знесилення, навіяне вірою у власну непотрібність, та з шепотом «Якщо не буду я з тобою — ніхто не буде!», перемелює рештки приниженої Волі у паливо для нищівного пориву. Останній поклик малої дочки Апі не досягає своєї цілі, проте й не обходить спрямованої уваги.

Б: Мудрець про себе відзначає невідпорність факту — компанія човняра, судна та емоційно незрілого потоку, помножені на вкладений у байку час, зримо міняють барви вод та форму й поведінку ближніх круч і берегів. Тільки неохопний поглядом труп убитої потвори досі нависає розлогим скелетом із зяяння прогалин та з тисячі плато.

Мертві зіниці жадібно впинаються у розмаїття залишків Чогось, проте кожен уламок здібний передати розмах минулої величі не більше, ніж піщинка може відобразити архітектуру рідного палацу чи божественного Дому. Самоназваний філософ декілька разів кружляє палубою та тривожно оглядає береги, а потім обертається до капітана, усміхається й питає:

• Чим до руйнації могла бути така громада? А ще, друже, нагадай — чого ти більше не возиш пасажирів?

Г: Буремний човен і немитий капітан з дрижанням та огидою зустрічають небажане полегшення. Наче раптово відрізали від себе якусь болючу, проте вже рідну ношу, чия тяглість приросла до хребта і тепер відсутністю ламає тіло. Майже розридавшись від крижаного подиху свободи, човняр волає:

• Не друг мені ти! На шляху життя бував один, але той бовдур мене давно прокляв та покинув, а потім здох. Напевно я те заслужив. Не вожу, тому що постарів та майже утратив сумнів у засудженні своєму. Тому заборонив собі суди, й одразу ж після того осягнув злісність насмішки Бога.

Човняр завмирає із кам'яним обличчям, але по голосу здається, що він водночас плаче і сміється:

• За жагу безсмертя, Він прокляв мене вічною смертю та украв можливість досягти хоча би забуття. Натомість вбрав найгірше із проклять у пишні шати суддівства й суєтної влади, ще й поставив змагатися за володарювання з двома такими ж бундючними царями. А про руїну незваної держави мовити нічого я не стану. Розповідати маєш ти, тому продовжуй і не відтягуй час. Інакше хутко за борти закину.

А: Закарлюки вулиць й лабіринтів, у які з плином часу затверділи легкі струмки жадоби, стягуються смертельним зашморгом навколо ший більшості незваних гостей, але слуги причинності завжди мандрують так, ніби мають докладну мапу простору та часу. Вони неухильно стелять шлях крізь мури і оселі, нутрощі та протести місцевих жителів. Переслідувачі були вимушені давненько розосередитися, адже жертва їх обманула. Відтоді кожне розгалуження на шляху стоншує вірогідності та підвищує ризик, з тим дужче розпалює палюче бажання.

Ця жага — винагорода за невизначеність. Онтологічний спадок Панівної сили, що живить рух її агентів. Болючий механізм має допомагати нікчемним видам — спонукати до розвитку і поширення, експериментів та протистоянь. Натомість для видів нерозумних та проклятих ілюзією мудрості ці ліки поступово застоюються у отруту, гірку дитячу наївність.

Токсичний осад уяви приймає безліч форм, але найчастіше обирає: витрачені у гральних залах або на лотерею кошти — продиктовані сподіванням виграти наступного разу; неспроможність щасливо і надовго покохати — через тотожність непевної тривоги в грудях з любовними чуттями; бажання віри у нереалістичне диво, особливо у благу увагу Бога — адже це сподівання знано хибне, а його ставки найвищі, тому думка про омріяне тут особливо мученицька та приємна; неспроможність насолоджуватися тим, що маєш — ненаситний розум завжди вигадає щось приємніше, без щербинок неідеальної реальності та інших міток ентропії; страх дивитися у власне майбутнє — заміщений приємним, але марним сподіванням, що якось воно саме облаштується; принизлива надія знайти когось, хто захистить, направить і все пояснить — буде думати і мучитись за тебе. Слуги та провідники Волі небесного тирана харчуються цими непотрібними й надмірними стражданнями, хоч і зневажають їх за насмішку над Богом даною логікою.

Упродовж дослідження й відкидання крайніх та зростання центральних гілок, множини вірогідностей кристалізують гарячі потоки зацікавленості та уподібнюють неминучість до крижаних паралітичних ґратів. Кати Сущого формують чергову малоймовірну здогадку і потовщують її стовбур, аж раптом досягають впевненості та стають заручниками однозначності, від чого остигає веселий азарт. Певні хижаки являють віднайденій жертві відчужені лиця та оголену зброю, аби сповнити страхом та якомога скоріше привести до невідворотного суду.

Б: Життя складається із вбраних у інерцію переплетінь відтворюваних форм, тобто з фактів. Вони бувають предметами й подіями, ідеями й істотами. А ще факти бувають злом й добром, але тільки у тому ж сенсі, як слово "неможливий" передає відсутню суть. От і мудрець глядить на те, що світ створив для винесення вироків, як на засіб для спасіння. Він оглядає переслідувачів, гогоче човняру та ніжно тягне голосок:

• Ну що ж ти любчику, нащо так грубо? Звичайно ж тобі хочеться дізнатися кінцівку, а я б радо її розказав. Проте для драматичних нот я потребую спокою і тиші, а ти накликав своїм гамом отих хамів, ще й насідаєш догори. Ну вже ні. Спочатку дай мені перепочити, та вирвану з вражини горлянку виливаннями впереміш з прахом змочити. Від ворога нас відірви, розмовою відволічи. Як скину страх з плечей та відпочину — тоді й продовжу діатрибу.

Г: Уперше за тисячоліття човен трохи сповільняє свій невпинний рух. Звичайнісінький набір неповторних елементів ландшафту давно склав пакт взаємної байдужості із зосередженим на течії капітаном, аби кожна сторона могла завзятіше вести беззмістовні війни у своїй стихії.
Казанок капітана радо позбувся купки зайвих та виснажливих потреб: спостерігати за навколишнім світом; виокремлювати та розпізнавати елементи довкілля; наділяти прояви єдиного цілого нерівномірним ступенем неважливості. Атрофований погляд човняра насилу вибирається за межі прибортових володінь та дуже довго й тяжко гризе мармур рухомої незрозумілості, аж поки з нього дійсно не проступають озвучені силуети. Чоловік хапається за буйну бороду та вигукує:

• Йой, це ж служки першого Дому — ліктори. Сподівався, що вони загубляться у плині часу. Добре, зараз щось придумаю.