Розділ 2 Драма у двох діях

Дійові особи
Г — Човняр
Б — Мандрівник

Місце дії — човен, спрямований на захід. Бурхливі слизові потоки серед глибин земних.

Г
Ти хто?

Б
Я? Закоханий у Софію мандрівник.

Г
Вважай, помандрував. Ім'я у тебе є?

Б
Імена — то знаки приналежності до світу.
Своє я скинув, як повзучий гад викидає застарілу шкіру чи непотрібний більше хвіст.

Г
Ну й грець з тобою.
Свого я б теж не розповів.
Хоча б тоді повідай, звідки ти.

Б
Відповідаю!
Колись я мовив: "Зневага, непокора і нестримність даровані мені річковим богом, у володіннях котрого я випхався та сформувався".
Сьогодні ж скромно обмовлюся, що родом з прекрасного Борисфена — міста, де торгові шляхи Великого степу зі сходу впинаються наконечником стріли у негостинне море. Ха!

Г
Чого регочеш, що смішного я сказав?

Б
Не супся.
Вибач, справа не в тобі. Я пригадав смішинку.

Г
Згадав кого?

Б
А ти цікавий!
Та якось ми ховалися на судні від піратів.
Друзі мої переживали, що про них дізнаються, а я — якраз-то навпаки.
А нині сам забрався, як пірат чи щур. Ховаюся, і все ж сподіваюся, що не помітять. Осягнув, як низько пав. От і посміявся з себе.

Г
Зрозуміло.
Нащо ж тоді забрався?

Б
Будь ласка, відвези мене додому.
З собою маю золотих монет мішок та не ображу при прощанні.

Г
Виключено.
Краще сам зістрибни.
Я у зворотному напрямі прямую.

Б
Це куди ж!?

Г
На захід, до глибин Абзу. Цей рівчак витікає до руйнівного прибережжя моноліту Зіусудри.

Б
Благаю, тоді стерпи мою присутність хоча би трохи.
Мене переслідують страшні потвори, підсоби відірватися від них!

Г
Нізащо, я вже давно не возив душі.
І тебе не стану — висаджу, щойно пройдемо буйні пороги.

Б
Зжалься!
У тебе такий великий чудний човен.
Чого ж ти перестав возити душі на борту?

Г
Возив, бо дурнем був.
Сподіваюся, що перестав.

Б
Це видно — мудрості у тобі, хоч відбавляй.
Слухай, ти ж пливеш до моноліту Зіусудри, вірно? Він твій друг?

Г
Ні. Не вгадав.
Його я зневажаю.

Б
Навіть так?
Неочікувано. То від чого ж?

Г
Бачу — все тобі цікаво. Ну нехай.
Зіусудра — найрозумніший вилупок з усіх, що я за вічність бачив.
Проте замість знайти розуму застосування, безсмертний пророк замурувався у своєму камені, відрізав себе від світу та страждає. Ну й гидота.

Б
Хех, можливо!
Хочеш розповім, чого ж він так страждає?
Нещодавно почув цю історію від іншого мандрівника.

Г
Ні. Я чув безліч байок за віки.
Більше не хочу, мене від них вже нудить.

Б
Ну добре-добре.
А що, як я розкажу їх діатрибою?

Г
Діа-чим? Це як?

Б
А це такий яскравий та незвичний стиль.
Я його розвивав, вважай, що сам придумав!

Г
Придумати, я бачу, ти мастак. Не брешеш?

Б
Ні, ти що! Батьком клянуся! Я майже ніколи не брешу.
До того ж, ти завжди можеш скинути мене до пекельної ріки, хехе.

Г
Це для тебе жарт?

Б
Ні, проте й не страх.
Дорога до царини Персефони певно проста, раз усі мужі проходять її із закритими очима.

Г
Десь я це чув.

Б
Воно й не дивно!
Колись я був надзвичайно відомим філософом й поетом.
Тому й не повідомляю імені свого — не хочу замішувати неповноцінність й сором у кратері твоїх чуттів.

Г
Ого, ну дякую! То що це тягнеш за спиною?
Важить як десяток віслюків, вантажених бронзою з Аратського нагір'я.

Б
Уважний. То церемоніальні лати.
Украв з гонителів скарбниці, а от підпису так і не зрозумів.

Г
Ти про що?

Б
Та ось, сам подивився.

Г
Накаляли "лугаль".

Б
Молю, о мудрий, знову зжалься! Тепер не розумію я.

Г
Лу - значить людина, Гал — великий. Складеш докупи?

Б
Дякую! Що ж, панцир дійсно громіздкий.

Г
То нащо ти тягаєш цю громаду?

Б
Відповідаю!
Після загибелі я осягнув пучок ідей тривожних.
Лице лугаля буде корисним, аби вирішити одну із проблем. Поки це все, що можу розказати.

Г
Ай, грець із ним.
То що, я пристаю до бережка, лугаль, чи ти розповідаєш діатрибу?
І скинь поки що свої лати в трюм, вони там будуть цілі. До того ж, трюм зголоднів до вантажів.

Б
Добре-добре. Скажи, ти чув щось про першу людину?

Г
Небагато.

Б
От і чудово. Слухай тоді:
Серед незчисленних вихованців вічного жерця, один тільки юний Адапа не прагнув любові названого батька та неподільно нею володів.
Можливо через те, що лише першу людину головний слуга богів так і не подужав зрозуміти. Так чи інакше, а хлопчик частіше за інших мав високу честь провести час наодинці з Зіусудрою. Того дня вони удвох гуляли тісними й смердючими вуличками міста-сховку Шуруппак.

Г
Наскільки тісними?

Б
Га?

Г
Ти обзиваєш цю місцину дуже вільно, так, ніби там бував.
От мені й цікаво, наскільки відповідною дійсності ти її уявляєш.

Б
Та не бував я там, чого ти причепився, як реп'ях!
Переповідаю, що почув. Ну й буду від себе трошки додавати, для красного слівця.

Г
А чув від кого? Той там бував?

Б
Казав, бував, та підслуховував те особисто!

Г
Ну й дивина!
Скажи, коли, по-твоєму, те все було?

Б
Коли було — тоді і загуло!
Ти будеш слухати промову, чи роздратованим джмелем гудіти?

Г
Ну вибач, вибач.
Ти не мовчи. Давай, розповідай.

Б
От і розповідаю:
Мудрець і хлопчик віддалялися від головної площі.
Там щойно привселюдно стратили злодюжку, який вкрав декілька хлібин. Очі Адапи були ще червоненькі, а щічки мокрі від розтертих сліз.
Вулиці повнилися сопухом поту й страху, а також відходів тварин на двох, чотирьох та шести ногах. Гірше за це смерділо тільки правосуддям Бога.