Глава 2 (Діалог)

Г: - Ти хто?

Б: - Я? Закоханий у Софію мандрівник.

Г: - Вважай, помандрував. Ім’я у тебе є?

Б: - Імена — то знаки приналежності до світу. Своє я скинув у минулому.

Г: - Ну й грець з ним, свого я б теж не розповів. Хоча б повідай тоді, звідки ти.

Б: - Відповідаю! Колись я мовив: «Зневага, непокора і нестримність дані мені від річкового бога, у володіннях якого я випхався та сформувався». Сьогодні чемно обмовлюсь, що родом з прекрасного Борисфена — міста, де протяжні торгові шляхи Великого східного степу наконечником впинаються у негостинне море. Ха!

Г: - Чого ж регочеш, що смішного я сказав?

Б: - Вибач, справа не в тобі. Знову згадав смішинку.

Г: - Згадав кого?

Б: - А ти цікавий! Та якось ми ховалися на судні від піратів. Друзі мої переживали, що про них дізнаються, а я — якраз-то навпаки. А зараз сам забрався як пірат чи щур, і все ж сподівався, що не дізнаються. Зрозумів, як низько пав — от і посміявся з себе.

Г: - Ясно. Нащо ж тоді забрався?

Б: - Будь ласка, відвези мене додому. З собою маю золотих монет мішок, та не ображу при прощанні.

Г: - Виключено — краще сам зістрибни. Я у зворотному напрямі прямую.

Б: - Це куди!?

Г: - На захід, до глибин Абзу. Цей потік завертається у смертельних водах моноліту Зіусудри.

Б: - Благаю, тоді стерпи хоча б мою присутність трохи! Мене переслідують страшні потвори!

Г: - Ні за що, я вже давно не вожу душі — і тебе не стану. Висаджу, щойно оминемо буйні пороги.

Б: - Сжалься! У тебе такий великий чудний човен, чого ж не возиш? 

Г: - Бо перестав бути дурнем.

Б: - Слухай, ти ж пливеш до Зіусудри. Цей твій друг?

Г: - Ні, не вгадав. Його я зневажаю.

Б: - Навіть так? Цікаво й неочікувано. То від чого ж?

Г: - Бачу — все тобі цікаво. Ну добре. Зіусудра — найрозумніший та наймудріший вилупок з усіх, що я за вічність бачив. Проте замість якось цим скористатися, безсмертний пророк богів замурувався у своєму камені, повністю відрізав себе від світу та страждає. Ну й гидота.

Б: - Хех, можливо! А хочеш розповім історію, чого ж він так страждає? Нещодавно почув її від іншого мандрівника.

Г: - Ні. Я наслухався безліч байок за віки. Мене від них вже нудить.

Б: - Ну добре. А якщо я розкажу їх діатрибою?

Г: - Діа-чим? Це як?

Б: - А це такий яскравий та незвичний стиль. Його я сам придумав!

Г: - Придумати, я бачу, ти мастак. Не брешеш?

Б: - Ні, що ти! Клянуся! До того ж, ти завжди зможеш скинути мене до пекельної річки, хехе.

Г: - Це жарт для тебе?

Б: - Ні, проте й не страх. Дорога до царини Персефони має бути проста, адже всі мужі вмирають із закритими очима.

Г: - Десь я це чув.

Б: - Не дивно, колись я був надзвичайно відомим філософом і поетом! Тому і не повідомляю імені свого — не хочу повнити соромом й неповноцінністю чашу твоїх чуттів.

Г: - Ого, дякую! То що це у тебе за спиною? Важить як десяток віслюків, вантажених бронзою з Аратського нагір’я.

Б: - Уважний. То церемоніальні лати. Вкрав зі скарбниці переслідувачів, проте підпису так і не зрозумів.

Г: - Якого?

Б: - Сам подивися.

Г: - Накалякали “лугаль”.

Б: - Молю, о мудрий, знову зжалься! Тепер не розумію я.

Г: - «Велика людина» той напис значить.

Б: - Дякую. Що ж, панцир дійсно величезний.

Г: - То нащо ж ти тягаєш цю громаду?

Б: - Відповідаю! Після загибелі я зрозумів дещо тривожне. Лице лугаля буде корисним на шляху до вирішення проблеми. Це все, що я готовий тобі розповісти.

Г: - Грець із ним. То що, я пристаю до бережка, лугаль, чи ти розповідаєш діатрибу? І закинь поки лати в трюм, нічого з ними там не стане. Трюм зголоднів до вантажів.

Б: - Добре-добре. Скажи, ти щось чув про першу людину?

Г: - Небагато.

Б: - Тоді слухай: Серед усіх вихованців вічного жерця, лише юний Адапа не прагнув любові названого батька та володів нею. Можливо тому, що лише першу людину мудрець так і не подужав зрозуміти. Тож хлопчик частіше за інших мав честь проводити час наодинці з Зіусудрою. От і у той день вони вдвох гуляли тісними та смердючими вуличками міста-сховища Шуруппак.

Г: - Наскільки тісними?

Б: - Що?

Г: - Ти обзиваєш це місце дуже вільно, ніби там бував. От мені й цікаво, наскільки відповідним дійсності ти його уявляєш.

Б: - Та не бував я там, чого ти причепився! Переповідаю, що почув. Ну й буду трошки від себе додавати, для красного слівця.

Г: - А чув від кого? Той там бував?

Б: - Казав, бував, та й підслуховував те особисто!

Г: - Ну й дивина! Скажи, коли, по-твоєму, те все було?

Б: - Коли було, тоді і загуло! Ти слухати мою промову будеш, чи роздратованим джмелем гудіти?

Г: - Ну вибач, вибач. Ти давай, розповідай.

Б: - От і розповідаю: Вони прямували від головної площі, де нещодавно прилюдно стратили злодюжку, котрий вкрав декілька хлібин. Очі Адапи були ще червоні, а щічки мокрі від розтертих сліз. Вулиці повнились сопухом поту і страху, а також відходами тварин на двох, чотирьох і шести ногах. Гірше за це тхнуло тільки правосуддям Бога.

Г: - Ха! Це ти вірно підмітив, ніби й справді там бував.

Б: - Деякі речі не змінюються ніколи. Тож піднятий на підборах багатовікової мудрості та обернутий в ніжний шовк любові й чистого співчуття, Зіусудра зирив на синулю згори вниз та віщував: «Ну ж бо, любий сину! Благаю — пристань на пропозицію Енліля. Прими безсмертя й вічне служіння в ногах у небесного господа нашого Ану». 

Г: - Солодка пропозиція! А малий що?

Б: - А той витер нові сльозинки і тихо відповів: «Ні за що, наймудріший. Я помру, а ти запишеш мої скромні знання у сім книг, та семи мудрецям передаси, силоміць згодувавши через мертву плоть». Улюбленець богів, знавець душ та архітектор видів схопився за голову і теж рясно стік сльозами. Волав він голосно та люто: «Але ж тоді твоя душа теж може опинитися у Нього! У розпеченому зоряному пеклі, сповненому вічності тортур!». Хлопчик зблід і сміливо посміхнувся. Він гидливо озирнувся на вкриті платиною дахи божественного Дому і сказав: «Звичайно ж, і не просто може. Вона опиниться у Нього, щойно я відправлюся до смерті. Клянуся старанно обійти усі шляхи, що могли б мене від того відвернути. Але спочатку помандрую до пустель з народом Сіфа, третього мого. Навчу їх виживати вдалині від міст, щоб деспотії Баала завжди знаходилася альтернатива й відсіч».