Розділ 1 Хор у трьох діях

А: Булькотлива течія реве та стогне. Вона нерівно і манливо трясеться, наче мамонт, пронизаний кілками глибокої людської пастки, або викинутий на берег кит.

Б: Коли проводиш вічність з кимось, ви встигаєте побути одне для одного усім: друзями й ворогами, коханими і ненависними, уособленнями дуальних протилежностей та половинами єдиного цілого. Мертві очі підштовхують мандрівника до висновку, що коливання стосунків човняра й судна сьогодні небезпечно близяться до останньої межі.

Г: Хребет і щогла скриплять, поки скручені м'язи та линви ледь чутно стогнуть під п'ятою стихійної натуги. Ліванський кедр корпусу уподібнюється до кісток з остову рибалки — заходиться легко пружити та приймає важкі удари долі напрочуд грайливо.

А: Розсерджені хвилі щосили гатять злите воєдино тіло, піняться та агресивно лижуть вічного ворога довгими ядучими язиками. Потоки злісно поливають високі очеретяні борти зі спірально завернутим носом та довгий шкіряний плащ з капюшоном, проте шари вбрання двоєдиного тіла старанно просочені бітумом. Здебільшого імпортована торгівцями Уруку з колись райського острова Дільмун, захисна оболонка скрипливого відторженця дратуючи легко відбиває слизькі напади збезчещеної жертви. Непідкорений потік кидається і стрибає буйним биком та звивається змією, у все лютіших спробах скинути нахабного вершника.

Б: Вирізаний з повіки велета парус зустрічається поглядом з мандрівником, нарешті прокидається і сонливо потягується. Шкіряне полотно миттєво сповнюється трепету холодного й ворожого потоку. Воно напувається вітрової сили і граційно вигинається, наче витончена талія блідої мінойської жриці чи засмагле стегно напівдикої вакханки. На здійнятій щоглою скатертині хтось вирізав знак ока. Вологі риски кровлять, а сік їхній потроху стікає густими сльозами і повністю всмоктується — задовго до нагоди повернутися назад, до життєдайних надр. Кривавий узор закликає цікавістю, а мудрець радо піддається на цей зов.

Г: Човняр зводить парус — надуває широкі м'язи та линвами передає їхню потугу в кіль. Мотузки дзвенять й натягуються, а деревинний хребет заходиться по-старечому лаятися та витрушує рештки сну з важезного полотна. Така робота потребує щонайменше півтори десятки матросів, але капітан порається сам. На брудному бородатому обличчі немає радості чи гордості від володіння надзвичайною силою, тільки смирення і вимушене прийняття.

Під здивовані погляди нечисленних свідків, пливуче свідчення давно забутого буття здіймається та злітає хвилями їдкого рівчаку — ворожої водойми, з числа тих, що їх людські байки споконвік клеймують притоками з пекельних надр. Людина і судно не помічають химерних спостерігачів, адже всі сили й увагу присвячують розсіченню гнилих вод закріпленим на носі корабля тараном.

А: Корабельним трюмом розкочується нетерплячий гуркіт, потім очеретом та деревиною розлунюється ледь чутний грім, від паростків з наконечника носа до кореневища корми. До боковин судна пристає туге гудіння, а гордовито здійняті борти занурюються до рівня потоку та з лишком черпають грудки слизького і їдучого багна.

Б: Байдужість чи буденність? Схоже, що стихія та човняр кружать у ритуальному танку занадто довго, аби дивувати партнера наступним рухом.

Г: Бородань закріплює парусину та бере до рук довжелезне мідне весло. Він здіймає інструмент над головою, поруч із недбало вкарбованою у повіці зіницею, та надовго рухом уподібнюється монументу. Важезна дубина обрушується на восьмикутну скелю крокодилячої пащеки та трощить її на друзки, перш ніж хижий писок встигне повноправно заявити про наміри.

А: Перефарбовані кров'ю власного творіння, бурхливі товщі переходять від злобної агресії до ненависницької підлості і винахідливості. Вони закручують підводні течії у пальці й рушії та заплітають розлоге веретено пружних водоростей у міцну сітку. Жовчні хвилі накидають імпровізоване рибальське знаряддя на човен, заплутують жертву, і насідають з підживленою успіхом наснагою. Рівчак плюється і гарчить та здіймається височенними мурами брудної піни.

Б: Тропа мудреця стелиться плавко й легко, наче вода з гірських вершин, адже вишукує шлях найменшого спротиву. Він не зустрічає стихію у лоба, натомість пристосовується до її вимог, як це роблять моряки — коли вітер або море виявляють Волю, екіпаж судна не намагається переконати чи перебороти марнославних богів. У штиль мореплавці працюють веслами, при попутних вітрах здіймають вітрила, а коли судно стинається з зустрічним подихом — матроси скорочують паруса.

От і мандрівник завмирає на берегу, у смиренній спробі осягнути заготовану йому пані Долею роль, та з надією на черговий прояв Її прихильності до жартівників. Доволі скоро Ананке відповідає на щирий порив та призводить конструктивні елементи буття до шуканого стану — причинність зсуває тремтливі береги у зручну стежку та здіймає пінні шати непроглядним для човнаря валом. Також щедра богиня одаряє артистичну душу вдячними глядачами, з числа суворих рибалок та не менш голодних річкових русалок, котрі поколіннями виловлюють одне одного.

Г: Кожен поштовх у корпус човна розосереджує відгомони ворожої сили хвилястими колами, а ті швидко розсіюють свій запал у холодних обіймах годувальниці часу. Тим не менш, слабкі відлуння відлунь все ж досягають чутких стоп човняра, який після майже вічності з судном відчуває і розуміє сигнали корабельної плоті не гірше, ніж примхи власної. Його увагу привертає важкий стукіт — той, чиє джерело звично прогинає пружинисту обшивку, проте нечастим чином перекидається до глибин корми. Там ховається якась потвора. Судячи з суттєвого перевантаження за спиною, велетенська черепаха. Капітан здіймає весло до парусного ока, завмирає, і гарчить до критого плетеним дахом трюму:

• Ти вже спотворило пісню човна. Краще виповзай і зістрибни з борту саме, аби не бруднити ще й його світлиці.