ПРОЛОГ

Були й раби. Рабами торгували.
І серед них філософи бували.
Наприклад, Біон був Борисфеніт,
котрий любив на площі гомоніть.
І він був раб, і батько був рабом,
і довелось нелегко їм обом…

Л. Костенко.

Діатриба
ПРОЛОГ

Земні надра мертві та живі водночас. Глибоко в собі вони несуть мізерну частку первозданного Чогось. У кузні світів ще не бувало часу, коли розпечена матерія вже зіштовхувалася й буяла посеред світлиці з концентрованого жару, чий вплив слабкому розуму ввижається хаосом. При народженні вогню Табіті матерія була надто простою, аби знати поділ на живу та неживу. Прадавня сутність продовжує традицію невігластва і по сьогодні, та замішує воєдино все і всіх — піддає байдужій циклічності власних обертань.

Тулуб Землі танцює навколо ще важчої наживки у небесному океані передбачувано й зримо. А от свою енергію й запал вона виплескує у хитрі виверти в різному ступені твердих шарів сукні — сліпуче вбраної, але прихованої під невиразною ґрунтовою накидкою. Розпечені подоли металевого плаття поважно тягнуться та досі випромінюють палючу гордовитість, від народження посеред яскравих палат доленосної Ананке.

Якось глибина й мороз просторища Абзу поєдналися з ще глибшою розпеченістю іскри Табіті. Симбіоз непоєднуваних коливань синтезував надзвичайні Волі, аби ті відібрали у титанів світ, розплодилися та звели дім за задумом Творця. Народжені з батькового трупу, старі боги швидко виправдали сподівання — перекроїли ввірені царини за своїми сутностями, і забуяло там шикарною жорстокістю життя.

Від тих часів співвідношення живої й нерухомої матерії безліч разів коливалося з однієї крайності в іншу. Лишень внутрішня жара та інерція танку ніби лишаються поза невпинною руїною часу. Несена холодом безпросвітних пустот, ентропія ненав'язливо просочується у всі відбитки минулих циклів, де розчиняє старі мітки та звільняє місце для нових — від кісток і гнилих решток, до закам'янілих інструментів і машин, ідей та навіть міст. Усе піддається ненаситній студеній пащеці з різною швидкістю — залежить від внутрішньої цілісності та відповідності середовищу, адже саме ними визначається персональна вразливість до руйнівної сили життя. Щонайменше, колишні напівбоги такому навчали мандрівника в Афінах.

На вершинах гірських, утоплених посеред безмежжя підземних просторищ, розлого розвалився скелет колись величної потвори — уламок імперії чи держави або хоча б надзвичайно широко розбудованого міста. Тонкі балки і протяжні арки, а з ними закручені колони і товстенні башти, складаються перед оком то у рештки велетенського волохатого слона, то в кістяк позбавленого вогню дракона, то простягаються крихкими кістками аж до стелі, щільно укритої яскраво сяючим помаранчевим мохом. Поміж гострих пожовклих остовів у повітрі, наче рештки тваринної шкіри, звисають тонкі й гнилі уривки полотна прадавніх фортець та мурів.

Долівка навколо недоїденого часом трупу закономірно роїться розмаїттям голодного падла, щедро сегментованого за розміром і звичками, видом матерії та її організації. Плерома енергетичних коливань безперервно пронизує непересічні й паралельні екосистеми, цілі світи. Мандрівник посміхається від думки, що вони поєднані та співзалежні, але не знають про це, часто навіть не здогадуються одне про одного.

Трохи свіжішими за відбиток сили, спроможної убити настільки грандіозного гіганта, стирчать майже затерті статуї, монументи та інші символи непотрібної такій потузі слави. Трохи менші за розміром, майстерністю та віком стовбичать згадки про бутність, яка прийшла володарювати на зміну попередній. А уже над ними свіжішають атрибути наступної навали. Здрібнення й виродження амбіційних знаків тягнеться часом аж по сьогодення, де трансформується у: написи на стінах торгових домів, ринків і борделів; шрами на обличчях найманців, чудовиськ і рабів; майстерні обладунки і прикраси знаті; фарби, герби та візерунки на шатах багатіїв з підземних імперій; звичайно ж, монети та коштовності з їхніх гаманців.

Навіть найбільш кричущі прояви здобутків маленьких особистостей швидко губляться серед міріадів інших, незначних свідчень героїчності щоденних перемог — одна над одною та над гидотною важкістю побуту. Найгарячішого бурління напружений обмін знаками досягає на перехрестях найбільш текучих із засохлих русл, колись повсюдно прокладених повінню жадоби, проте давно пересушених розважливою доцільністю.

Викладені рудами й мінералами шляхи, а також багатошарові течії гарячої води та крижаного багна, у супроводі нафти й бруду, діловито сповзаються сюди із облоги семи ближніх імперій. Рукотворні зміїсті стежки та природні притоки із однаковим завзяттям точать глибинну гірську громаду у висоту і ширину. Вони хижо оточують царствений труп і вгризаються у нього, ніби буйні лози ніжно рвуть м'який і податливий ствол трухлявого древа.

З караванами і суднами у новоутворені рани завзято течуть все складніші колекції матерії, сформованої природним зростанням та спроектованої механічною обробкою. Із найвіддаленіших закутків неоднорідного буття сюди їх жене потреба торгувати сировиною та ідеями. Найжадібніші представники своїх світів негадано відтворюють обмін речовин убитого гіганта: втілена у предметах та принесена до холодних мертвих жил міріадами несхожих видів, спільна Воля до життя тут згущується і нагрівається, стинається і завертається, розчиняється та перемішується, а потім твердіє наново — синтезує нове й усереднене, оптимізоване. Паливо для ще скорішого буяння.

Чим дужче погляд мандрівника віддаляється від бурхливого осередку посередності, тим більше підмічає неповторних, неконкурентоздатних та й просто архаїчних завитків буття. Відкинуті на обочину підземної історії й торгівлі, незліченні уламки минулих досягнень продовжують безнадійну боротьбу один на один проти голодного творця часового виміру — безмежного холоду усюдисущої пустки. У марних спробах відтермінувати наближення єдиної долі, вони кричать і кришаться, гудять та плачуть, невідворотно згнивають і марно розсипаються проклятим на смерть поріддям.