Дати чи не дати ось в чім питання

Один мудрий чоловік, мій колишній роботодавець, нині покійний, коли до нього підійшли просити милостиню, дістав візитку і дав її тому, хто просив. Цей мудрий чоловік був ще й співзасновником благодійного фонду. Він міг дати і грошей, і купити їжі, але він сказав — це буде не професійно. Якщо цій людині дійсно потрібна допомога, вона зателефонує, прийде і звернеться. Сказав, що з бездомних до нього ще ніхто за візитівкою, яку він давав, не звертався. Багато бездомних перебувають у такому становищі через власний вибір.

Якщо хочеться допомогти, можна допомогти. Якщо не хочеться, можна не допомагати. Якщо допомогли, пишатися не варто, ми допомогли лише собі, реалізували своє егоїстичне бажання комусь допомогти. А допомогли ми, чи нашкодили, ми цього не знаємо. Якщо не допомогли, то й картати себе не варто.

Ми соціальні істоти, це закладено в нашій природі, і коли ми бачимо нашого ближнього в скрутному стані, ми відчуваємо тривогу, ця тривога не за іншого, а саме за себе самих. І бажання допомогти, звичайно, з'являється, але тільки якщо це можна зробити без надмірних зусиль.

Уявіть, що у вас є син. Ви виростили, виховали його, дали хорошу освіту, допомогли влаштуватися, одружили на англійській аристократці. І ось ви радісний(-на) і щасливий(-ва) йдете підземним переходом і бачите, що ось цей ваш син збомжувався і смердючий лежить у підземному переході.

Ваші дії:

1. Ви пройдете повз, закривши ніс від неприємного запаху, презирливо подивитеся на нього, і може навіть скажете — «Іди працюй, розлігся тут...»?
2. Ви купите йому пиріжок і з чистим сумлінням підете далі?
3. Ви дістанете з гаманця всі гроші, які у вас є, і віддасте йому, син все-таки?
4. Щиро розпитаєте його, що трапилося, поговорите з ним, підтримаєте морально, скажете — тримайся, все буде добре?
5. Заберете його додому?
6. Або ви просто почнете лупцювати його прямо там на місці, скажете — «Як ти міг так опуститися до такого, я ж усе для тебе зробив(-ла)!..»?
7. Ваш варіант...

Я думаю, якби десь там у подібному місці, на кшталт підземного переходу, лежала б по-справжньому дорога людина, байдуже повз ніхто не пройде. І пиріжком теж не обійдеться.

Щоразу, коли ми подаємо милостиню, ми ніби відкуповуємося від тієї людини, що до нас підійшла. Та й більшості бомжів, якщо по-справжньому, то їм і не потрібна наша допомога. Але справжня участь і добре ставлення потрібні всім, і не тільки безхатькам.

Просто є слабкі та чутливі люди, і саме байдужість усього суспільства і кожного з нас зокрема зробила їх такими. І навпаки, проста моральна підтримка, тільки по-справжньому щира, не награна, не та, що просто вбудована в нас нормами поведінки в суспільстві, а як кажуть «від серця», саме це дає «людині, що впала» сили піднятися.

Давайте будемо не байдужі один до одного.