Глава 9

Вчора мені захотілося подивитися мультики. Так-так, п'ятнадцятилітній тьотці — мультики. Але нічого подібного! Всі ми до вісімнадцяти ще діти. І от я подивилася Міккі Мауса — і це мене надихнуло на новий образ.
Якось я купила собі його вушка, і в результаті вони просто лежать без діла. І ще ми з сестричкою купили мені футболку теж із Міккі Маусом. Що ж, пора їх використовувати.
Я одягла цю ж футболку, нову чорну шкіряну спідничку, колготки з узорами, нанесла на обличчя тональний крем, туш, намалювала стрілочки й нанесла на губи червону помаду. І наостанок одягла ці класні підбори, які Свєтка купила для мене, і ці ж вушка.
Результат вийшов доволі крутий. Навіть Мандаринка рот відкрила. Я ще раз уважно себе оглянула і, по звичці, собі підморгнула. Так, я Богиня! Ок, жартую!
Ідучи по шкільному коридору, я ловила уважні погляди вчителів, учнів, які мене завжди ігнорували, і навіть своїх булерів. Невже я перестаралася? Одна мала так на мене задивлялася, відкривши рота, що ледь шию собі не зламала.
У класі було те саме. Я не звикла до такої різкої уваги! Через деякий час мені почали сипати компліменти: сусідка спереду, деякі вчителі і та сама мала. На душі стало трохи тепло, і я стала ігнорувати ці погляди.
На що я сподівалася, змінюючи життя? Що зміни помічатиму лише я?
На уроках погляд Сашка став ще пристальнішим. В його глибоких очах я немов тонула, тому не могла дивитися у відповідь. Ще більш незручно було від того, що на мене таращився тупо весь клас. Хтось просто розглядав з ніг до голови, а хтось тихенько перешіптувався. Як-от, наприклад, Христина зі своїми подружками. Здається, найбільше саме вони. Прямо Сашка обігнали.
На перерві до мене підійшов Вітька і сказав, що я круто виглядаю. Моєму здивуванню не було меж. Вітька — один із найкращих друзів Сашка і популярних хлопців цієї школи.
Сказав, що я гарна? Я однозначно була шокована, і мені було приємно. Аж поки Сашко не втрутився.
— Бро, ти шо, зовсім на приколі? Що ти в ній побачив гарного? Ні дупи, ні мізків, ні гарного обличчя — Сказав він і з огидою подивився на мене.
Ці слова мене дуже зачіпили. З усіх його витівок це було найобразливішим. Христина теж не стала втрачати нагоди й приєдналася:
— А приховати, як вона це намагається? — Почала розглядати мене вона — Та щось не виходить, хіба стає гірше.
Христина кінчиками пальців доторкнулася до моїх вушок, але я одразу прибрала її руки і не здалася.
— Ну хоч хтось у цій школі так ретельно вивчає мою зовнішність. Дякую за увагу! Якщо я стаю гірше, то ви, мабуть, моє дзеркало.
— Ах так?.. — Христина хотіла щось відповісти, та її зупинив Вітька.
— Христю, закрийся вже. Зовсім не смішно — Потім він раптово повернувся до Сашка — Знаєш, Сань, сміятися з дівчини — це максимум для тебе? Я розчарований. Думав, ти вище стоїш.
У класі запанувала тиша. Було лиш чутно, як муха в повітрі літає.
— А що це ти одразу так за неї? Запав? — Сашко хоч і був здивований від такого ходу, та відступати не збирався.
Клас засміявся, і мені стало незручно. Та Вітька добив свого друга:
— Та не я запав, а ти, Саня. Ти смієшся, що вона "ніяка"? То поясни тоді, чому очей від неї не відводиш? Ми ж усі бачимо.
Клас засміявся ще голосніше й ахнув. Сашко зблід і промовчав. Я теж була в шоці від почутого. Мені нічого не лишалося, як просто піти звідси.
На уроках він продовжував на мене дивитися. Невже слова Вітьки його не зупинили? І навіщо він взагалі це робить? Дивний якийсь!
На фізкультурі я не хотіла нічого робити. Набридло терпіти постійні зауваження, крики й невдоволення щодо мене. Тож я сказала фізрукові, що в мене болить рука. Він спочатку так підозріло на мене поглянув, але потім дозволив сісти.
Було оголошено етапи змагань, до яких необхідно було готуватися. Ще краще! Якби я не збрехала, отримувала б на пряники в десять разів більше.
Поки вони собі там гарцювали, я насолоджувалася відпочинком. І… знову задумалася про Сашка. Як я йому могла сподобатися, коли в нього вже є дівчина? Але те, що він про мене тоді сказав, було дуже образливим. Невже це правда? Невже я справді некрасива?
Він був таким милим тоді, коли Вітька змусив його замовкнути. Але те, що я йому подобаюся — це не правда і правдою бути не може. І ще я помічаю, що мене це розчаровує. Питання: чому?
Думки перервав сильний удар м'ячем по голові. Було дуже боляче і неочікувано. Аж світ перед очима розплився. Прийшовши до тями, я підвела погляд і побачила Сашка, який хитро усміхався. Я так і знала! Хто б сумнівався?
Після уроку ми пішли до їдальні. Там теж без його витівок не обійшлося. Коли я взяла свою тацю з їжею й хотіла піти сісти, він вигукнув:
— Обережно! А то вся їдальня залишиться голодною!
Вся школа вибухнула сміхом, і я знову відчула, як приплив образи й злості охоплює мене. Навіть їсти після такого не хотілося. Мій настрій зник остаточно, і знаходитися з ним я не хотіла. Було неприємно.
На коридорі мене помітив Вітька і підійшов:
— Просто не звертай уваги. Ти все одно в сто разів краща за нього. Розумний хлопець такого ніколи не зробить.
Він тільки-що себе назвав нерозумним? Він же сам тим самим займався.
— Я теж був дурнем, коли так себе поводив. Тепер дуже шкодую за це. Знаю, це виглядає безглуздо, але... пробач мені, будь ласка, за мою жорстокість до тебе.
Я була шокована й не очікувала такого. Але мені було приємно. Вітька схвильовано дивився на мене й чекав, як я на це відповім. Я тепло посміхнулася, і він теж.
— Значить, ти на мене не тримаєш образи? — Його голос прозвучав тихо й невпевнено.
Я не витримала і засміялася. Його очі стали великі, і він теж засміявся.
— Чому ти сьогодні на фізкультурі з нами не грала? — Запитав він, коли ми нарешті заспокоїлися.
— А що мені там робити, коли я нічого не вмію? — Відповіла я правду, після чого він ненадовго задумався.
— Не хочеш після уроків зі мною повчитися на спортивному майданчику? — Раптом запропонував мені він, що мене здивувало ще більше.
— А де ти візьмеш м'яча?
— Фізрук буде готувати щось до змагань, тому затримається. Я підійду й позичу його в нього — і все — Він виглядав упевненим і спокійним. Важко було запідозрити щось у ньому, і я погодилася.
Сашко, побачивши нас двох, нахмурився. Його погляд не був тим милим, як зазвичай. Він був злим і лютим. Як у вбивці. Аж страшно стало.
Коли ми повернулися до класу, біля нього вже крутилася Христина. Вона готова була йому на шию вилізти, а він і не був проти. У мене всередині все горіло. Як же мене вона дратує, коли так робить. Аж гидко дивитися!
Коли всі збиралися йти додому, він раптом до мене підійшов і простягнув ручку. Таку ж саму, яка на минулій контрольній перестала писати.
— Сюрприз! — Кинув він мені з широкою посмішкою — Дякую, що позичила.
Що за?! І тут я про все здогадалася. Козел! Узяв, підкинув, щоб знову поставити мене в незручне положення. Як же він мене дістав, аби ж хто тільки про це знав.
Дочекавшись Вітьку, ми пішли на спортивний майданчик за школу. Спочатку мені було страшно й ніяково. Але він мене підтримав, і я все ж погодилася.
Знявши підбори, я кілька разів намагалася закинути м'яч у сітку. Але промахнулася. Вітька спокійно й лагідно мені показав, що і як потрібно робити. І результат мене приємно вразив. У мене все вийшло, і промахів зовсім не було.
Далі було так само: спочатку промах, а далі все виходило. Вітьку би у фізруки віддати. Він доволі класний вчитель.
— Ти молодчинка і вроджена баскетболістка! У тебе все так чудово й швидко виходить! — Захоплено вигукнув він.
Далі ми вже просто грали, і це було дуже весело. Ще ніколи не бачила його таким добрим і ніжним. Ми голосно кричали й сміялися.
Закінчилася гра, коли Вітька добряче спіткнувся і підхопив мене за собою. Ми попадали й заміялися ще більше.
Вдома я захоплено все розповідала мамі, а мама мене захоплено слухала.
— Доню, я так пишаюся тобою! — Почала вона — Ти справді ростеш і змінюєшся. І що день — то краще. Те, що з тобою відбувається, — ще початок. Далі буде все набагато прекрасніше.