Глава 7

Сьогодні я вирішила піти до школи зі стрілочками. Допомогла мені сестричка. Мені було трохи сумно, бо вона знову поїде. Та й до школи іти було страшно після того, що сталося на вечірці. Але здаватися ні в якому разі не можна, бо буде ще гірше. Залишитися вдома, бо я там чогось боюся, не дадуть. Рюкзачка на плечі, словесного пинка під сраку — і дуй до школи. Сестричка пішла раніше. Я міцно її обійняла і сумно провела поглядом. До мене прибігла Мандаринка, давай тертися і муркати.
— Що, зраднице? Тусила вчора цілий день у Свєтки. Виявляється, ночувала у неї в кімнаті. Бігала за нею. І тепер знову прийшла до мене? — Кинула я своїй киці.
Мандаринка м’явкнула і затерлася ще більше.
— Ну добре, пробачаємо — Жартома сказала я і взяла її на ручки.
В дзеркалі я виглядала як королева. Як добре мати старшу сестру-модницю, яка допоможе і підкаже. Мені дуже подобаються мої нові кроси. До мого образу вони в самий раз. Я побігла на низ снідати. На кухні на мене вже чекав приємний запах.
— Ммм, омлетик — Зайшла я й понюхала повітря.
— Доброго ранку — Повернулася до мене обличчям мама, і, коли побачила, завмерла — Ти така гарна.
— Доброго ранку, дякую — Опустила очі ніяково.
Снідаючи, я знову дивилася на дзюдо. Це так круто. Теж хочу навчитися так вміти. Коли я виходила з дому, мені захотілося навчитися ще більше. Тіло тремтіло, серце виривалося на волю, в голові бігали картинки, що буде, коли я прийду. І тут я згадала про мамині слова в той вечір. Ні, здаватися ні в якому разі не можна. І боятися теж потрібно зараз же припинити. Я за себе постояла, якби Христина тоді до мене адекватно ставилася, цього б не було. Якщо я того разу змогла за себе гідно постояти, значить і цього разу зможу. Страх куди й дівся, а впевненість і гідність миттєво прийшли.
На математику я не запізнилася. Сама в шоці. Коли я зайшла, усі сиділи, як ні в чому не бувало. Лише декілька осіб щось між собою шепотілися і тихенько реготали. Незвично дуже. Вперше в житті таке. У бік Христини мені було геть і страшно подивитися. Але я все ж не витримала і глянула. Виявляється, вона й сама на мене дивилася тим лютим поглядом, прямо як уві сні. Вони з подругами щось між собою хитро видумували, оглядаючи мене з ніг до голови. Я не хотіла більше бачити цей погляд вбивці й відвернулася до вчительки. Але вона, як сказала нам, я й без Христини ледь зі стільця не впала.
— Контрольна робота! — Всі незадоволено почали бурчати, і математичка грубо сказала всім замовкнути, і цього разу попросила роздати листочки Сашка. Він же з серйозною міною підвівся й з ходьбою аля крутого фраєра поплівся до математички, яка вже простягнула листки. І тут я згадала, як він мені підставив тоді ногу, і коли я впала, був задоволений своїм вчинком. Я знову відчула приплив болю і цього разу вирішила не втратити момент і дати знати, як мені тоді було.
Він підходив до кожного по черзі з тим самим незмінним виразом обличчя. Я ж з хитрою ухмилкою підставила свою красиву ніжку. Щоб він нічого не запідозрив, зробила теж лице цеглиною, адже він знову на мене дивився. І тут — бац! Листки порозліталися, а Сашуня своїм вродливим личком добряче землю попробував. Клас заржав, як добре стадо жеребців.
— Бовдури! Чого ржете! — Крикнула училка й, подумавши, що йому погано, кинулась до нього.
— Все добре, просто спіткнувся — Став бідолаха підводитися, скривившись від болю. Видно, добре кістки порівняв.
— Ти ж дивися, куди йдеш — Глибоко видихнула матеша і взялася за серце.
Клас продовжив тихенько гигикати.
— Саня-Саня… Як можна було так облажатися? — Почулося від когось з його друзяк.
— А ну, харе угарати — Штовхнув його Сашко.
Сусідка, що сиділа спереду, повернулася й поклала мені на парту записку. На ній було написано: «Молодчинка! Гарно його нагнула й поставила на місце». Я приємно здивувалася і підвела погляд на сусідку. Вона мені тепло посміхалася, підморгнула й відвернулася.
Вчителька почала всіх розсаджувати. Я молилася, щоб мене пересадили до сусідки або, як завжди, залишили сидіти одну. І тут вона каже, що Сашко пересідає до мене. Що????? Хто????? Мені хана! І на щастя, він почав пручатися і сказав, що краще посидить сам. Математичка, обдумавши його рішення, підтримала його. І ми вдвох залишилися самі по собі. Так як я нічого не знала, просто ставила варіанти навгад і сиділа, дивлячись по боках і в вікно. І тут знову відчула пристальний погляд Сашка. Повертатися до нього я навіть не хотіла. І незабаром почула голосне зауваження від училки.
— Олександр, ти пишеш контрольну чи Дашкою милуєшся?! — Він одразу ж перевів погляд на неї і почервонів, як перець — Закругляйся, у неї на лобі відповідей і шпаргалок не написано.
Його друзі одразу ж засміялися. А значить, без підколів у його бік не обійдеться. Я неочікувано для себе подумала: «Блін, він такий мілашка, коли засоромився». Ця думка мене здивувала і навіть налякала. І тут математичка тепер до мене дібралася.
— Ти теж не сиди, а думай головою і роби щось, бо лишишся ще на наступний рік.
Дякую, тепер клас із мене угара. Після закінчення каторги, на перерві, до мене Христина все ж докопалася. Її обличчя горіло від люті, особливо після ситуації з Сашком. Я не здавалася і гордо, з ухмилкою, склавши руки, стояла й дивилася на неї.
— Нічого після того, що сталося, сказати не хочеш? — Грубо запитала вона і теж склала руки.
— Сказати що? Що потрібно хоч трохи тримати свої емоції в кулачку? Чи може, що слід нарешті спуститися на грішну землю і не корчити з себе богиню, якій всі повині? — Я висказала те, що про неї думаю, і всі, від неочікуваного, ахнули і засвистіли. Подружані Христини зблідли, а сама вона відступати не збиралася.
— Взагалі-то я за Сашу! А якщо тобі таку капість перед всім класом зробити, тобі буде приємно? — Вона зараз серйозно? Чи під дурепу косить?
— Серйозно? Він мені це робить не раз, якщо ти забула. І він нарешті відчув, як мені було — Усіх остаточно заціпило, навіть сам Сашко цього не очікував.
Проблему вирішено, можна розслабитися. На інформатиці раптово зникло світло, і завдання виконувати ми не змогли, тож відпочивали. Незабаром стало відомо, що виникла невеличка проблемка в нашій місцевості, і без світла доведеться сидіти до вечора. Ще більше мене обрадувало, коли нас відпустили додому раніше, бо їдальня зачинена, і учням без їжі сидіти не можна.
Коли я, вся щаслива, покидала клас, до мене підійшов Сашко і тихо сказав: «Ти ще пошкодуєш», і штовхнувши мене плечем, пішов. Я була шокована, але одразу в думках собі сказала: «Це ми ще подивимося».
Погода була класна. З наступного тижня будуть похолодання, тож потрібно насолоджуватися теплом, поки не пізно. Обід, на щастя, мама приготувати встигла. За столом я їй захоплено розповідала, як постояла сама за себе і помстилася цьому козлу. Мама лише захоплено слухала і пишалася мною.
Але після розповіді я знову задумалася про нього і цю незнайому дівчину. Ну, це сто відсотків його дівчина, бо з нею він себе так не поводить, як зазвичай. Але ж чому він у школі такий, а коло найдорожчих людей — зовсім інший? І знову ці думки в мене в голові. Мандаринка сиділа в мене на руках і муркала. Я погладжувала її по голові і запитала: «Ну, що ж зі мною відбувається?»
Я вирішила ці думки чимось замінити і задумалася про дзюдо. Цей вид мені справді зайшов. До вечора світло все ж з’явилося. І я мамі твердо заявила, що хочу займатися цим.