Глава 8

Я тільки-но переступила поріг школи, як мені вже весело. Коли я заходила в клас, Сашко мене сильно штовхнув, і я влипла плечем у стіну.
— Дивись, куди преш! — Незадоволено кинула я.
— Пробач, я знову навмисне — Відповів він з єхидною усмішкою.
На уроці я знову відчувала його пристальний погляд, але на цей раз — з його друзяками. Вони разом пропалювали в мені дірку і щось уже видумували. Зачепила лайно на свою голову — тепер смердить на кілометр. Але ж, блін, його погляд такий глибокий і... заворожуючий! Я би дивилася в його очі вічність, але не можна. Це буде дуже дивно.
Після уроку я встала зі свого місця, і всі почали тихенько реготати й дивитися на мене. Сусідка поставила мене до уваги, що в мене білий зад. І справді, моя спідниця ззаду була вся в крейді. Я опустила очі на стілець, щоб дізнатися, звідки це. І на ньому була накришена крейда. Я почала здогадуватися, чия це рук справа, і не помилилася. Сашко зі своїми кентами сиділи й з гордими усмішками на мене дивилися.
Мені стало ніяково і дуже неприємно. Але я ні в якому разі не здамся. Поки весь клас собі сміявся, я гарненько обтрусилася, непомітно взяла жменю зі стільця і попрямувала в бік цих розумників.
— Ну що, підлив у вогонь масла? Тепер лови його ефект! — Сашко дивився на мене великими очима, повними нерозуміння, а я залишки крейди, що ховала в руці, жбурнула йому прямо в обличчя.
Білий порошок посипався з його лиця і заліпив очі. Ой... Зараз він мені влаштує солодке життя. Клас був у шоці від такої відповіді. Всі вибухнули божевільним сміхом і почали ого-кати. Сашко, скривившись, протер очі. Поки він не встиг їх розплющити, я вилетіла кулею з класу. Всі, хто проходив повз у коридорі, дивилися на мене, мов на божевільну. Правильно, бо я летіла, мов божевільна.
Я заховалася у своїй схованці й там, вся захекана, чекала уроку. Коли повернулася до класу, всі сиділи, ніби нічого не сталося. І тут вчителька сказала:
— Контрольна робота.
Клас! Нічого не скажеш!
Роздачу листочків із завданнями вручили мені. Я підвелася з місця й стала виконувати свою роботу. Цього разу я була уважною й помітила, що Сашко знову підставив підніжку. Я знала, що так буде, і спеціально відійшла в бік. Як завжди, нас стали пересаджувати і... Сашкові сказали сісти до мене.
Я сподівалася на те, що він буде пручатися, але він цього робити не став. Раніше йому було огидно навіть підходити до мене, а тут таке... Не знаю... Диво дивне! Що це означає? Що він задумав?
Сашко був дуже вродливим, а його очі... Я не могла сидіти біля нього й попросилася вийти. Знаю, що п’ять хвилин тому була перерва, але я ніколи з таким хлопцем на такій відстані не була, тож можу ненароком втратити свідомість.
Умивши обличчя і трохи постоявши біля крану, я попрямувала до класу. Сидіти з ним було неможливо. Ні, він мені нічого поки що не робив. Просто його погляд, у ньому було щось невідоме, його присутність, його запах... Ааа!!! Що зі мною не так?.. Як на цього козла може бути така реакція?
Я відчувала, що в мене горіли щоки, як вогонь, тіло тремтіло, думки були лише про нього. Так, потрібно негайно зібратися! Я заховала очі за волоссям, щоб не бачити його й щоб він мене не бачив. Підсунула аркуш із завданнями ще ближче й почала обдумувати правильний варіант відповіді.
І тут Сашко підсунув пожмаканий клубок паперу. Я його розгорнула і прочитала: «Ти шо, чукча, страх втратила?»
Я просто в шоці. Яким треба бути обалдівшим! Взяла ручку і... що за?.. Я тільки-но взяла нову, а вона не пише! Як таке можливо? Вона що, якась бракована? Капець! Як же я буду тепер писати?
— Є в кого-небудь запасна ручка? — обізвалася я до всього класу.
Але у відповідь — мовчок.
— Ходи, свою запасну дам — Нарешті відповіла вчителька.
З полегшенням видихнувши, я повернулася на своє місце і замість стільця ледь не сіла на землю. І знову ж Сашко зі своїми приколами. Мені хотілося йому надавати по руках, але я стримувалася, бо поруч була вчителька.
На цьому сюрпризи не закінчилися. На фізкультурі я знову не могла відвести від нього погляд і сконцентруватися на грі. Фізрук добряче на мене гримнув, і все одразу стало на свої місця. Ну, майже. Я не вміла толком грати в баскетбол і постійно в ньому партачила. Ще й Сашко підливав у вогонь масла. То ногу мені підставить, то штовхне. А найбільше мені діставалося від нього м’ячем. Мабуть, чотири рази в голову дав.
На мене цілий урок всі кричали, поки я не витримала й не пішла з гри. Коли я виходила зі спортзалу, спіткнулася через розв’язану шнурівку й упала.
Раптом мені хтось простягнув руку. Коли я підняла очі, побачила перед собою Вітьку.
— Обережніше — Кинув він, допомагаючи мені встати — Не забилася?
— Н-ні — Здивовано відповіла я.
— Забий ти на них. Не всі ж вроджені бути баскетболістами. Тим більше Саня зі своїми кониками.
Я в шоці від почутого. Він завжди був на його боці і, взагалі, на боці інших моїх булерів. А тут — такий відкритий та ніжний.
Сашко зробив цей день напруженим. Весь час робив якусь капість. Аж поки я не витримала і не запитала, чого він від мене хоче.
— Я ж сказав, що ти пошкодуєш — Відповів він з хитрою усмішкою.
І я згадала, що він мені вчора казав.

Пішла інтрижка) Чекаєте продовження?