Глава 4

Я прийшла до школи раніше, ніж зазвичай. У повітрі вже витало щось святкове: адже сьогодні був день народження Христини. Вона стояла посеред коридору, наче королева, й усі по черзі підходили, щоб привітати її. Дійшла черга й до Сашка.
Він обійняв Христину напрочуд тепло й довше, ніж усі інші. Його погляд був глибокий, ніби там ховалося щось більше й невідоме. Клас дружно «ахнув». Очі Христини одразу загорілися, а на обличчі з’явилася сяюча ухмилка. Фу, яка ж вона неприємна у своїй самозакоханості!
Задзвенів дзвінок, і ми всі рушили в клас на математику. Я сіла на своє місце, склавши руки на грудях, намагаючись виглядати спокійно й упевнено. Сьогодні я знову була в рожевій сорочці й чорній розлітайці, а підвернута нога за ніч чудесним чином зажила. Тож я знову наважилася взути сестрині каблуки.
Математичка, зайшовши в клас, одразу почала вітати Христину. Та почервоніла, опустила очі, роблячи вигляд скромниці. І тут раптом учителька кинула на мене погляд і промовила:
— Дуже гарно виглядаєш сьогодні, Дашко.
Я ледь не впустила ручку від несподіванки. Клас миттєво ожив: хтось тихо затихнув, хтось лише перехопив поглядом мене, а декілька дівчат зашепотілися між собою. Христина одразу збагнула, що увага переключилася, і її очі звузилися. Усмішка ще трималася, але хитко.
— О, вибач, я не знала, що тут конкурс «Хто яскравіше сяє» — Пробурмотіла я собі під ніс, але досить голосно, щоб почули найближчі.
Кілька хлопців підсміялися, а Сашко кинув у мій бік короткий, загадковий погляд. Ніби він теж відчув, що ситуація змінилася.
Учителька почала перевіряти домашнє завдання. Спершу дивилася, чи воно взагалі записане, а тоді вирішила викликати когось до дошки. Христина тут же запропонувала мене. Зазвичай мене ніколи не чіпали, знаючи, що я на математиці як дерево. Але вчителька несподівано погодилася:
— Давай спробуємо, Дашко.
Я з острахом пішла до дошки зі зошитом. І — о диво! — розв’язала правильно.
— Молодець — Здивовано сказала вчителька — Все вірно.
Я почервоніла. Усередині дякувала ГДЗ, яке мене врятувало. Вчителька, лукаво примружившись, запитала:
— Це не звідти часом?
Я зніяковіла.
— Може й так, може й ні — Пробурмотіла з винуватою посмішкою.
Клас тихо захихотів. І за цей урок я отримала вісімку. Це було так дивно й незвично, що навіть спершу трохи неприємно. А ще я відчувала на собі чийсь пристальний погляд. Тут і гадати не треба — Сашко. Його серйозність знову збила мене з пантелику.
На перерві Христина оголосила про вечірку з нагоди свого дня народження й роздала всім запрошення. Я теж отримала своє — і була приємно здивована. Дивно й навіть трохи підозріло. Але швидко викинула ці думки з голови: може, вона справді хоче помиритися?
Я уважно роздивилася картонку із запрошенням і, прямуючи на своє місце, раптом відчула сильний поштовх у плече. Ледь не впала, але втрималася. Переді мною стояв Сашко.
— Дивись куди преш, дура — Кинув він грубо.
— Це ти дивись, придурок — Відповіла я, насупившись.
Він навіть не зупинився, просто пішов далі до Христини. Я вирішила не накручувати себе й залишила клас.
Вдома, стоячи перед шафою, я довго думала, що вдягти. І тоді помітила своє святкове плаття з блискітками. Колись воно чекало на особливу подію, яка так і не відбулася. Може, час настав?
Я одягла його. Воно сідало ідеально, підкреслюючи кожну лінію. Додала каблуки сестри — і в дзеркалі побачила зовсім іншу себе. Упевнену. Красиву. Ту, яка може сяяти.
«Ну що, Дашко, час показати, хто ти є насправді» — подумала я й глибоко вдихнула.
Коли підійшла до будинку, де у вікнах горіло світло й гриміла музика, серце билося швидко. Чи туди я взагалі потрапила? Я зробила крок уперед, і каблуки відлунювали впевненою ходою. Це був мій шанс.
Дорогі читачі!
Тут я залишаю невеличку інтригу. Як гадаєте, що чекає нашу героїню на вечірці? Хто на неї чекатиме, і які несподіванки з’являться?
З нетерпінням чекаю ваших версій у коментарях.
Приємного читання та захопливих фантазій!