15. Початок процедури стерилізації

Термін у 12 годин ще не сплив, але Земля ініціює протокол «Очищення» дистанційно. Системи життєзабезпечення теплиці починають вимикатися, температура стрімко зростає. Екіпаж опиняється перед вибором: підкоритися наказу або стати на захист Саду, який став частиною їхнього виживання. Лада розуміє, що стерилізація Саду вб’є і станцію, оскільки вони тепер — єдиний організм.

​

​Таймер на головному екрані ще показував 04:12:00, коли світло в модулях раптом змінилося на тривожне пульсуюче червоне.

​Земля не чекала звіту. Земля вирішила не ризикувати.

​— Вони почали, — голос Артема здригнувся. — Дистанційний обхід термінала. Вони ініціювали протокол «Стерилізація-9».

​Повітря в теплиці миттєво стало сухим. Системи зрошення відключилися з важким металевим клацанням. Клапани подачі поживних речовин перекрилися.

​— Температура в біомодулі зростає, — Марек швидко вводив команди, намагаючись поставити програмний бар’єр. — Вони збираються випалити кисень. Це кінець.

​Лада підбігла до скла. Листя, яке ще кілька годин тому сяяло сріблом, почало згортатися. Фотони «шкіри» рослин тьмяніли. Сад не боровся — він помирав у тиші.

​— Якщо вони спалять Сад, енергетичний контур розірветься! — крикнула Лада, обернувшись до Сари. — Станція втратить стабільність орбіти за лічені хвилини. Ми не просто втратимо рослини, ми впадемо в атмосферу!

​Сара стояла нерухомо, дивлячись на екран, де червоні лінії впевнено поглинали зелені зони.

— Директива прийшла від вищого командування, — тихо сказала вона. — Ми не маємо доступу до скасування.

​— Тоді дайте мені фізичний доступ до ядра! — Лада вхопила Сару за плече. — Я можу перерізати лінію зв’язку з Землею. Ми залишимося самі, але ми залишимося живими!

​Раптом станція здригнулася. Але це не був поштовх від двигунів.

Це був крик.

​Усі динаміки наповнилися високим, чистим звуком, схожим на дзвін розбитого кришталю. У теплиці ліани почали стрімко рухатися, обплітаючи датчики температури. Вони не просто сохли — вони жертвували зовнішніми шарами, створюючи щільний теплоізоляційний кокон навколо ядра системи.

​— Дивіться! — Максим вказав на монітор гравітації.

​Лінії, що мали обвалитися, почали вирівнюватися. Сад не чекав порятунку від людей. Він почав власну процедуру стабілізації. Він закачував залишки вологи в технічні вузли, охолоджуючи сервери, які Земля намагалася перегріти.

​— Це війна, — прошепотіла Лея. — Біологічна війна проти заліза.

​Лада схопила інструменти.

— Ні, це самооборона. І ми на їхньому боці.

​Вона кинулася до люка технічного відсіку. Позаду неї Сара повільно підняла голову і, вперше за весь час, вимкнула свій службовий планшет.

— Марек, Артем — заблокуйте порти передачі даних. Якщо Земля хоче нас спалити, їй доведеться спочатку нас почути.

​Процедура стерилізації тривала, але Сад тримався. Кожна секунда була битвою за вдих. Кожен лист, що обгорів, ставав щитом для наступного.

​Еволюція не збиралася здаватися так просто.

Температура в біомодулі перетнула позначку 45°C. Повітря стало солодкуватим і задушливим — це був запах рослин, що гинули під термічним ударом.

​— Ладо, стій! — крикнув Артем, коли вона вже була біля входу в шахту ядра. — Якщо ти розірвеш зв'язок зараз, ми втратимо не тільки телеметрію. Ми втратимо можливість будь-коли повернутися. Земля спише нас як загиблих.

​Лада обернулася, її обличчя було червоним від жару.

— А якщо я цього не зроблю, ми загинемо через п'ять хвилин від розгерметизації! Подивись на тиск!

​Сад діяв відчадушно. Ліани не просто обплітали сервери — вони почали проникати крізь шви металевих панелей, затикаючи вентиляційні отвори своєю біомасою, щоб утримати вологу. Станція виглядала так, ніби її зсередини поглинав зелений монстр. Але цей монстр намагався загасити пожежу.

​— Воно… воно захищає не себе, — прошепотіла Лея, дивлячись на показники кисню. — Воно перекачує залишки О2 в наші житлові відсіки. Воно задихається, щоб ми могли дихати.

​Це був момент остаточного вибору.

​Марек раптом підняв руки від клавіатури.

— Протокол «Стерилізація» перейшов у фазу «В». Вони запускають скидання атмосфери в космос. Вони просто відкриють шлюзи теплиці.

​— Цього я їм не дам, — Сара впевненим кроком підійшла до термінала ручного блокування. — Ладо, ріж!

​Лада занесла важкий інструмент над пучком оптоволокна, що з’єднував станцію з антеною далекого зв’язку. Це був нерв, який зв’язував їх із людством.

​Раз.

​Іскри полетіли врізнобіч. Монітори на мить згасли.

​Два.

​Зв’язок обірвався. На екрані замість холодного інтерфейсу Землі з’явилося статичне «Signal Lost».

​Тиша, що настала, була ще страшнішою за гуркіт систем. Процедура стерилізації зупинилася на півслові, бо команди більше не доходили. Але теплиця вже була напівмертвою.

​— Температура падає, — тихо сказав Максим. — Але Сад… він не рухається.

​Лада кинулася всередину модуля. Вона пробиралася крізь зів’ялі, посірілі ліани, які раніше сяяли «фотонною шкірою». Тепер вони висіли, як старі мотузки.

​Вона впала на коліна біля центрального вузла, де коріння сплелося з головним процесором. Все було нерухомим.

​— Будь ласка, — прошепотіла вона, торкаючись обвугленого листка. — Ми вільні. Ми самі. Повернись.

​Минула хвилина. Потім друга.

​І тоді, глибоко під металевою плитою підлоги, щось ледь відчутно здригнулося.

​Раз.

Пауза.

Раз.

​Це був слабкий, ледь чутний пульс. Але він був.

​Зів’яла ліана біля руки Лади раптом випустила крихітну іскру бурштинового світла. Вона пробігла по стеблу, як сигнал по нерву. Потім ще одна. І ще.

​— Воно жило! — крикнув Ілля з містка. — Ладо, воно перевантажує систему живлення! Воно використовує енергію акумуляторів для регенерації!

​За склом теплиці, у чорноті космосу, Земля все ще була поруч — велика й мовчазна. Але тут, на «Ауреліоні», починалася нова історія.