Розділ 14 — Директива «Стерилізація»

Сигнал із Землі прийшов без попередження.

​Це не було звичайне службове повідомлення чи рутинний запит даних. Пріоритетний канал. Червоний рівень. Пряме вмикання з Центру.

​У центральному модулі зібралися всі: Лада, Лея, Артем, Сара, Марек і Максим. Повітря здавалося густішим, ніж зазвичай — не через склад газів, а через електричну напругу, що зависла в кімнаті.

​Головний екран ожив. На ньому — сухий, бездушний інтерфейс Ради орбітальної безпеки.

​— Станція «Ауреліон», — пролунало рівним, синтетичним голосом. — Зафіксовано автономні біохімічні процеси, не санкціоновані чинними протоколами. Поясніть природу аномалії.

​Лада відчула, як серце стискається від передчуття біди.

— Це не загроза, — сказала вона, намагаючись тримати голос рівним. — Це адаптивна відповідь системи. Локальна екосистема бере активну участь у стабілізації орбіти та оптимізації енергоресурсів.

​На мить у динаміках запала тиша. Важка, електронна тиша.

— Чи підтверджено прямий контроль людини над цим процесом? — уточнив голос.

​Артем важко ковтнув.

— Контроль… частковий. Ми спостерігаємо закономірності. Сад інтегрується в енергетичний контур станції.

​— Іншими словами, — холодно перебила Сара, не зводячи очей з монітора, — система розвивається автономно.

​Лада різко повернулася до неї:

— Вона співпрацює, Саро! Не захоплює, а підтримує.

​На екрані почали з’являтися графіки: піки енергоспоживання, схеми гравітаційних збоїв і той самий невідомий біохімічний маркер, що заповнив станцію.

​— На Землі вважають інакше, — відповів голос. — За нашими прогностичними моделями, автономна еволюція в замкненому середовищі становить потенційний ризик для всієї орбітальної мережі. Будь-яка неконтрольована біомаса — це вірус.

​Лея ледь чутно прошепотіла:

— Вони просто бояться.

​— Страх — раціональна реакція на загрозу, — прозвучало з динаміків, ніби Земля справді почула її шепіт. — Нам потрібен повний звіт. Генетичні карти. Енергетичні логи. Повний доступ до ядра системи для віддаленого аналізу.

​Марек напружився, його пальці міцно стиснули край столу.

— Доступ до ядра? Це означає пряме дистанційне втручання. Ви хочете відключити адаптивні алгоритми?

​Сара дивилася на екран, її обличчя здавалося висіченим із каменю.

— Якщо вони вирішать, що ми втратили контроль, буде ініційовано процедуру стерилізації модуля.

​Слова зависли в повітрі, важкі й холодні.

Стерилізація.

Повне випалювання кисню. Висока температура. Смерть усього живого.

​Лада відчула, як крижаний холодок проходить крізь її тіло.

— Ви не можете цього зробити… — почала вона.

— Ми можемо, — відповів голос. — Орбітальна станція — це об’єкт людської юрисдикції. Будь-яка несанкціонована зміна структури об’єкта прирівнюється до диверсії.

​У тепличному модулі світло раптом змінилося. Бурштинові відтінки перейшли в м’який, глибокий зелений. Листя ледь помітно затремтіло.

Наче воно слухало кожне слово.

​— У вас 12 годин, — сказав голос. — Підготуйте повний звіт. І доведіть, що саме ви керуєте ситуацією, а не ваша оранжерея.

​Зв’язок обірвався. Екран згас.

​Тиша стала нестерпною. Максим тихо видихнув, наче в нього забракло кисню:

— Дванадцять годин, щоб переконати Землю не нищити те, що буквально тримає нас у небі.

​Лада дивилася в бік теплиці. Вона вже не думала про наукові премії чи гранти. Вона думала про життя, яке навчилося дихати разом із залізом.

​Бо якщо Земля не зрозуміє… космос знову стане порожнім і мертвим.

​А в цей момент ліани в модулі ледь помітно змінили кут нахилу, повертаючись до датчиків зв’язку. Сад не просто слухав. Сад готувався.