Розділ 6: Внутрішня комісія

Стикування відбулося без урочистостей.

​Новий шатл виглядав важчим. Темніший корпус, мінімум ілюмінаторів. Наче він прибув не перевіряти, а оцінювати.

​Лада стояла в шлюзовому коридорі, коли двері відчинилися. Першою вийшла жінка у темно-сірій формі без жодних розпізнавальних знаків.

​— Доктор Сара Іман, внутрішній аудит орбітальних проєктів, — голос був рівним. Без жодних емоцій.

— Лада Коваль. Біологічний відділ.

​Коротке рукостискання. Сара оглянула коридор так, ніби вже шукала тріщини.

​За нею з’явився Максим Руденко — пілот, який супроводжував комісію.

— Ну що, у вас тут справді «розумний сад»? — тихо усміхнувся він Ладі. — Чи це просто корпоративна паніка?

​Лада не відповіла.

​— Почнемо з даних, — відрізала Сара.

​У конференц-модулі світло було холоднішим, ніж у теплиці. Голограми зависли в повітрі: графіки, імпульси, дані синхронізації. Артем стояв біля панелі керування, схрестивши руки на грудях.

​— Поясніть, — мовила Сара.

​Лада зробила крок уперед.

— Початково це виглядало як резонанс. Але частота повторюється з чіткою закономірною затримкою. Секції ізольовані фізично й електронно, проте сигнал зберігається.

​— Кореляція не означає свідомість, — спокійно заперечила Сара.

— Я не говорю про свідомість. Я говорю про самоорганізацію.

​Артем втрутився:

— Ми зафіксували зміну алгоритмів ШІ без зовнішнього оновлення. Він самостійно віддав пріоритет тепличному модулю.

— ШІ адаптивний, — сухо кинула Сара.

— Але він не має автономно переписувати рівні доступу Центру, — тихо додав Артем.

​Тиша. Максим нахилився вперед.

— Я не біолог. Але вчора гравітація в житловому модулі трохи «попливла». На долю секунди. А в теплиці — ні.

​Лада перевела погляд на нього.

— Ви впевнені?

— Я літаю десять років. Я відчуваю кожною клітиною, коли станція змінює баланс.

​Сара повільно перегорнула голографічні звіти.

— Отже, маємо:

​Невідомі енергетичні піки.

​Зміну пріоритетів ШІ.

​Аномальну синхронізацію біомаси.

Мікрозбої гравітації.

​Вона підняла очі на Ладу.

— Ви розумієте, що це означає?

— Що система вийшла за межі початкової моделі, — відповіла Лада.

— Ні, — тихо сказала Сара. — Це означає втрату контролю.

​Слова зависли в повітрі важче за будь-яку голограму. Лада відчула, як серце стискається від передчуття біди.

— Контроль не є синонімом життя, — вимовила вона.

​Артем різко подивився на неї. Сара ж залишилася непохитною.

— Ви романтизуєте процес, докторе Коваль.

— Ні. Я його спостерігаю.

​Пауза. Сара вимкнула голограми одним різким рухом.

— Ми ініціюємо внутрішній протокол перевірки. До його завершення всі додаткові експерименти припинити.

— Ви не можете ізолювати сад! — одразу вигукнула Лада.

— Можу.

— Якщо ви його різко обмежите, система відповість.

— Ви зараз мені погрожуєте?

​Лада зробила крок назад, намагаючись вгамувати тремтіння рук.

— Я попереджаю.

​У цей момент крізь підлогу пройшла легка вібрація. Майже непомітна, але глибока. Максим завмер.

— От знову, — прошепотів він.

​Артем швидко активував панель.

— Джерело — тепличний модуль.

​Сара повільно повернула голову в бік коридору, що вів до купола. Гул став глибшим. Не гучним, але всепроникним. Наче станція почала дихати на повні груди.

​Лада не зводила очей із Сари.

— Ви хотіли доказ закономірності?

​Імпульс прокотився вдруге. Синхронно. По всій станції.

​Сара мовчала. Але вперше в її холодному погляді з’явилося не заперечення, а сумнів.

Гул не посилювався. Він вирівнювався, ставав чистим, наче хтось невидимий нарешті підібрав ідеальну частоту.

​Артем швидко вивів на панель свіжі показники.

— Енергоспоживання тепличного модуля стрибнуло на дев’ять відсотків. Але… — він запнувся, вдивляючись у цифри.

— Але що? — холодно кинула Сара.

— Баланс орбіти стабілізувався. Коливання зникли. Повністю.

​Максим тихо, із полегшенням видихнув.

— Я ж казав. У житловому модулі щойно стало легше. Гравітація «встала» на місце.

​Лада дивилася на графіки. Пульс саду синхронізувався з обертанням усієї станції. Це не було хаотичним збоєм чи агресивним перехопленням. Це була гармонія.

— Це компенсація, — прошепотіла вона. — Вони перерозподіляють масу та енергію.

— «Вони»? — Сара з притиском підкреслила це слово.

— Екосистема, — твердо відрізала Лада.

​Сара підійшла до панелі. Її обличчя залишалося кам'яним, але пальці затрималися над голограмою на секунду довше, ніж вимагала інструкція.

— Навіть якщо припустити самоорганізацію, — промовила вона, — це не означає, що ми дозволимо їй розвиватися безконтрольно.

— А що, як контроль уже змінив власника? — прямо запитала Лада.

​Тиша стала майже фізичною. У цій тиші станція завершила черговий оберт навколо Землі. Сонячне світло гострим лезом ковзнуло по ілюмінаторах. Гул повільно стих, показники замерли на ідеальних відмітках.

​Сара випрямилася. Її голос знову став інструментом аудитора:

— Внутрішня комісія оголошує режим спостереження. Жодних несанкціонованих експериментів. У разі повторних аномалій буде ініційовано повний перезапуск системи. Зі стерилізацією модулів.

​Слова пролунали як вирок. Офіційно. Жорстко. Але тепер вони звучали безсило, бо всі в цій кімнаті вже відчули: станція більше не просто функціонує. Вона реагує.

​Максим першим порушив мовчання:

— А якщо це не аномалія? Якщо це — еволюція?

​Сара не відповіла. Вона лише зміряла Ладу довгим, оцінювальним поглядом.

— Доведіть закономірність, докторе Коваль. Не віру. Не ваші передчуття. Тільки дані.

​Вона вийшла, і двері зачинилися з коротким гідравлічним шипінням. Артем залишився біля панелі, не піднімаючи очей.

— Ти розумієш, що якщо це зайде надто далеко… вони просто випалять тут усе? — тихо сказав він.