Глава - 4

Я взялась готувати нам святкову вечерю. Кирило тим часом сидів за барною стійкою й мовчки витріщався на мене. Його пронизливий погляд змушував мене червоніти. Навіть мої колишні хлопці не мене так не дивилися. 

 - Не зрозуміла, я що тут сама повинна все робити ? - хмурю лоба, складаю руки в боки. 

 - Я б допоміг, але готувати взагалі не вмію. - о ні Кирило, ти так легко не відкрутишся. Якщо ми залишились тут удвох, то й готувати теж будемо удвох. 

 - Та тут нічого складного не має, я допоможу, якщо що. - ту я ще не знала, що дарма сказала останню репліку. 

 - Гаразд, якщо ти допоможеш, тобі я в ділі. Що робити ? - нарешті підіймається з місця. 

 - Спочатку помий руку, а потім... - не знаю що йому можна доручити. - помий овочі на олів'є. 

Й тут понеслось, тисяча й одне запитання. Яку каструлю йому взяти, які овочі, скільки. Я як хороша дівчинка терпіла, бо сваритись пред святом не хотілось. Нарешті коли каструля стояла на вогні він затих, хоч не на довго. 

 - Ти знала, що з ким зустрінеш Новий рік з тим його і проведеш. - не дай Боже. Я тебе й день не можу витерпіти, хоча прикрашати ялинку було весело. 

 - Я не дуже вірю в це. - ставлю деко з м'ясом у духовку, й починаю готувати бутерброди з ікрою та лососем. 

 - А я вірю. - говорить так, ніби йому хочеться провести весь рік зі мною. - що не кажи, а сьогоднішній день зблизив нас. А що ж буде у ночі ? 

 - Я вірю що у Новий рік здійснюються найзаповітніші бажання. - ігноруючи його слова про зближення говорю я. 

 - Й що ти попросиш у діда Мороза цього року ? 

 - Якщо скажу, не здійсниться. 

 - Так зовсім не цікаво. - тихо пирхаю під ніс. - давай я вгадаю. 

 - Ну спробуй.

 - Новий телефон, ні це занадто банально, можливо кохання ? - вдаю що він не потрапив у ціль, але мені вже так набридло постійно натикатись на поганих хлопців, інколи мені здається що я просто не заслуговую на кохання. 

 - Навряд дід Мороз принесе мені красеня під ялинку. - пирхаю я.

 - А я тобі чим не красень ? 

 - Ти ? Кирило, не сміши. - ага, я здивована що ми й досі не посварились. Можливо якби я була тією наївною дівчинкою з першого курсу, вважала його б іконою, а що тоді так і було. Але зараз я бачу який він гівнюк. 

 - Ясно. - раптом зривається з місця та йде. Чого це він ? Кирило так і не повернувся, мені довелось готувати все самій. 

Закінчивши всі приготування я вирішила підготуватися сама. Ми мали влаштувати тематичну вечірку у стилі двадцятих. Я підготувала чорну сукню вільного крою до колін з глибоким декольте та оголеною спинкою, на шию одягнула довгі буси, волосся накрутила, верхні прядки заколола на потилиці. Красивий і елегантний образ, доповнила його чорним  стрілками та червоною помадою. Вже майже дванадцята, не думала що так довго буду готувати, ну якби мені хтось допоміг, було б набагато швидше. Спускаюсь вниз, дивна тиша. Кирило що втік ? 

 - Оля... - хлопець з'явився переді мною одягнений у чорний костюм, а під ним була біла сорочка, кучеряве волосся ідеально вкладене назад, чорт забирай, він йому це дуже личить. - ти дуже гарна. - я гублюсь, бо не знаю що йому сказати. В голові було багато чого, але я не могла вичавити ні слова. 

 - Потрібно накрити стіл. - рушаю на кухню, але Кирило відразу ловить мене за руку. Повертаю голову дивлюсь на хлопця з повним не розумінням його дій. 

 - Я вже все зробив. Ходімо, скоро буде виступ президента. - йде до вітальні, не відпускаючи мою долоню. Тут я застигаю, накритий стіл, горять декілька свічок, гірлянда на ялинці, світло вимкнуте, розпалений камін, а звідти доносився тихий тріск дерев.  

 - Ти дуже постарався. - але ж це якось занадто романтично, чи що ? Кирило постарався за для мене, хіба так чинить людина, коли ненавидить ? 

Кирило мовчить, сідає на диван, стукаючи по ньому, так він запрошує даму сісти ? Стільців не має, тому я сідаю поряд, він вмикає телевізор, підтягує до себе пляшку ігристого. 

 - Кирило, я не розумію... - хочу сказати що він якось дивно сьогодні поводиться. Навіть жодної образи в мій бік не кинув. 

 - Починається. - перебиває мене. - потім скажеш. - й ми разом дивимось на екран. Промова президента була довгою та нудною, не розумію чому люди так люблять слухати це: "цей рік був важким" й так щороку. А далі пусті обіцянки, як ми заживемо у наступному, щоб через рік знову почути, наскільки цей рік був важким. Ох, якесь замкнуте коло. Бій курант, Кирило одним помахом руки відкорковує пляшку, швидко наповнює нам келихи, я заплющую очі загадую найзаповітніше бажання "хочу закохатись й бути коханою", сподіваюсь це зарахується як одне бажання, роблю декілька ковтків шампанського й нарешті розплющую очі. 

Кирило вже поставив свій келих, знову дивися на мене своїм поглядом. Здається він от-от накинеться на мене й з'їсть. Розтулюю губи в надію запитати те, що мене так тривожить весь день, а він раптово наближається до мене, одною хапає мене за потилицю, а іншою обіймає за талію, його м'які, теплі губи торкаються моїх, і я забуваю як дихати, серцебиття прискорюється, а тіло охоплює жар. В низу живота прокидаються сплячі метали й починають танцювати гопак. 

Замість того щоб відштовхнути його, я починаю відповідати на його поцілунок, руками занурююсь в його волосся, смакуючи його губи. Мені було так солодко що я заплющила очі. Нехай це не закінчуються. Раптом всі проблеми та непорозуміння відійшли кудись далеко, бав лише він і я. 

Кирило зупиняється, я різко відсовуюсь, ми хвилину мовчимо, важко дихаємо дивлячись один на одного.