8. Ultra Black

Тиждень минає у робочих клопотах. Валіза з тітчиним добром так і стоїть у коридорі нерозпакованою, до пошуку ремонтників не доходять руки. Курт пише рідко – і я по вуха залипаю у фотошопі, щоб менше за ним сумувати.

І тут посеред ночі дзенькає: з-за океану прилітає довжелезне голосове повідомлення. «Я тут помізкував, honey, твій переїзд це не жарт, honey, а до таких речей варто підходити свідомо…».

Млію від тих honey. Забагато honey не буває. «Мила»! Ось як треба до жінки звертатися. І аж ніяк не «мала»… Такі схожі слова, а як по-різному діють.

Врешті Курт оголошує, що прилетить до мене на вікенд знайомитися з батьками. Пів днини «мій мозок перебуває у прострації» – і радію, що бойфренд так серйозно налаштований, і хвилююся – я не звикла радитися з батьками щодо особистого життя, про Америку просто поставила їх перед фактом і все ще чекаю, коли перетравлять. А тут аж церемонія якась намічається. Чи сподобається Курт батькам? Не уявляю, як він може не сподобатися. Хіба що тато схоже, що професія в Курта якась бабська. Він такий вузьколобий, цей тато! І як мама з ним живе?! Більше переживаю, що батьки, навпаки, зіпсують Курту враження про мене. Втече першим же рейсом і шукатиме собі сирітку з іншого континенту…

«Ти вільна відмовитися, – каже Курт, а я знов чую тільки його велюрове honey, honey, honey, – але я вважаю, що батьки мають знати, до кого відпускають свою precious…».

Наступні тижні пролітають у підготовці до його приїзду. Мама тягає мене по крамницях у пошуку слушних суконь – для неї, а заодно і для мене, бо «скільки можна швендяти в тих шароварах!». Це вона так відгукується про мої хіпанські штани карго. Я купила їх з першої дизайнерської зарплатні і з тих пір з ними не розлучаюся, адже зручнішого вбрання годі й шукати. Йду на компроміс і зупиняю свій вибір на спортивній сукні з капюшоном в елегантному кольорі Ultra Black.

У вільний час намагаюся скласти план культурної програми: що показати Курту в місті, куди звозити – йому кортить трохи зарядитися від «моєї вітчизни», глибше відчути, хто я така та where I belong, поки Америка не стерла безслідно мою неповторну identity.

Даю настанови татові, щоб не налякав іноземця: не бацав кулаком по столу й не перебивав його через слово, не намагався говорити про політику й не зловживав анекдотами – його улюблені жарти я навряд чи зможу перекласти, не провалившись під стіл від сорому.

Тато замовляє столик у ресторані грецької кухні – українською мама годуватиме гостя вдома. Батьки беруть відгули на роботі, я працюю до ранку, аби повністю звільнити собі вихідні та п’ятницю. А тоді від Курта приходить іще одне голосове. Коротке.

«Тут, honey, така справа. Керрі від мене завагітніла. Але це нічого не означає. Вона хоче ростити дитину сама, з мене тільки фінансова підтримка. На нас із тобою це ніяк не вплине, правда? Ми ж цивілізовані люди. Подумав, що краще повідомлю до вильоту. Підтвердь, що все ок. Літак сьогодні».