На годиннику дванадцята година. Андріана міцно спала розвернувшись усім тілом в сторону вікна, поки позаду неї не пролунав гучний гуркіт. Вона вмить відкрила очі, але не розвернулась, щоб поглянути, що сталося. Продовжувала лежати, міцно стискаючи біля голови покривало. Вона мала надію, що причиною винекнення гуркоту міг бути сильний порив вітру від відкритого вікна. Але сміливості не вистачило, щоб поглянути й запевнити себе в цьому.
Продовжувала лежати не рухаючись.
Знову пролунав гучний гуркіт від якого вона сильно здригнула усім тілом. Швидко піднялася, сіла на ліжко, почала роздивлятися, в надії побачити, що знову могло спричинити такий звук. Навпроти ліжка нікого не було. Біля вхідних дверей, які були зачиненими теж нікого не було.
- Хто тут?! - прошепотіла переляканим голосом.
Ніхто не відповідав.
Звук потріскування, наче догорало дерев'яне вугілля, пролунав з права від неї. Вона повільно почала повертати голову, уважно дивлячись, що це може бути.
На тумбочці стояла невеличка за розміром включена нічна лампа з візерунками сердечок з рожевими єдинорогами з яскраво-рожевою шевелюрою. Біля лампи лежала книга, казка про історію маленької дівчинки, яка втратила свідомість й бачила жахливі сни. Біля книги стояла статуетка янгола, подарована її дядьком від бабусі.
Уважно подивилася на статуетку, бо їй вона здалася дивною.
Почала повільно протягувати руку до статуетки, щоб взяти її ближче до себе. Коли її рука торкнулась лівого крила, голова на янголі швидко повернулася в її сторону й широко відкрила рота. Статуетка вмить почала збільшуватися в розмірах.
Налякана Андріана відстрибнула назад, ближче до подушки, а потім швидко відкинула покривало в сторону й швидко зістрибнула з ліжка на підлогу, вдарившись колінами. Почала повзти ближче до вікна. Наблизившись, сіла притулившись спиною до стіни.
Вона не зрозуміла, що відбувалося, хотіла, щоб все, що вона тепер бачить, було її уявою або сном. Закрила очі, обійняла свої коліна, притулившись підборіддям. Дівчинка завжди сідала в таку позу, коли їй ставало дуже страшно. Так вона відчувала себе захищеною.
Знову гучне потріскування почало лунати з іншої сторони ліжка. Вона не підіймала голови, тому що боялася побачити щось жахливе. Але все-таки знайшла в собі сили, щоб поглянути й відразу побачила, як вгору почали підійматись пишні й великі за розмірами білі крила, а за ними вгору з’явився силует невідомого створіння, яке було одягнуте в синю накидку, з двома невеликими за розміром чорними черепами на плечах й двома гострими кістками, які були закріплені нижче грудей, на сірому ланцюгу. Голову створіння їй не вдалося побачити, бо на ній був капюшон натягнутий до самісінького підборіддя.
Вона хотіла закрити очі, щоб більше не бачити страшної істоти, але дещо не давало їй це зробити. Відчула, що навіть не могла повернути голову в іншу сторону й поворухнути руками. Повинна спостерігати, як розростається тіло істоти, яке почало відкривати свої крила по сторонам.
Невідоме підняло свої руки з гострими чотирма пазурами в сторону дівчини, показуючи на неї, потім швидко розвівши їх в боки, промовило декілька слів, які їй не вдалося зрозуміти. Вона відразу відчула, як дещо вхопило її за шию й почало тягнути в гору.
- Мені боляче! - важко прошепотіла.
Тримаючи тіло дівчини навпроти себе, істота трусила головою й швидко розправила крила в сторони, а потім стиснула їх до плечей. Зупинивши свою голову поглядом напроти дівчини, вона повільно почала підіймати її вгору, а потім іншою рукою, таким же повільним темпом стягувала з себе капюшон.
Андріана затамувала подих й вмить відчула, як її ноги почали труситися, а серце вириватися з середини, хотіла почати кричати, щоб мама прийшла на допомогу. Врятувала її або хоча б допомогла звільнитися й втекти з кімнати.
Коли істота стягнула наполовину капюшон, щоб дати змогу їй поглянути на своє обличчя. Андріана широко відкрила очі, коли зазирнула в його спустошені очі в яких інколи загоралася іскра вогню синього кольору.
Вона відчула, як її безпомічне тіло почало затягувати в пустоту погляду, в страшну темряву, яка знаходилася в орбіті очей.