2

Ввечері, Андріана зі своєю мамою, сиділи у її кімнаті з розкладеними на ліжку запакованими подарунками. Вона обережно відкривала кожну коробку, повільно роздираючи обгортку, бо знала, якщо вона зробить все швидко й розкидає сміття по кімнаті, то мама відразу змусить все прибрати.

Через декілька хвилин, вона ознайомилася з кожним подарунком подарованим їй. Дівчинку знову почало переповнювати відчуття радості, вона не стрималась й швидко підсунулася до мами, яка також сиділа на ліжку, міцно її обійнявши.

- Дякую матусю за найкращий подарунок, який ти зробила для мене! Якби не ти, то всі мої друзі, мабуть би не прийшли?! - прошепотіла дівчина.

- Ти помиляєшся доню! Твої друзі, прийшли б тебе привітати, навіть якщо б ми не влаштовували жодного свята. Якщо не віриш, давай перевіримо! Домовимося, що наступного року ми не будемо нікого кликати, а вони і так прийдуть!

- Гаразд! - усміхнулася поглянувши на маму.

- У нас залишився ще один подарунок, - жінка підняла не великий пакунок з ліжка та подала його своїй доньці.

Андріані відразу стало моторошно, коли вона поглянула на запаковану картонну коробку. Вона відсунулася назад, тримаючи руки позаду себе. Почала водити головою в сторони тихо промовляючи дещо незрозуміле для жінки.

- Що ти кажеш?! - здивовано наблизила голову до доньки в надії зрозуміти, що вона говорить. - Ти будеш його відкривати? - кивнула рукою з подарунком. - Можливо, це зробити мені?

Андріана мовчки кивнула підтверджуючи. 

Жінка відразу почала відкривати подарунок. Спершу відрізала верхню частину картону, потім ліву, щоб легше відкрити й не пошкодити те, що знаходилося всередині.

Дівчина сиділа обійнявши ноги торкаючись підборіддям до колін. Вона зі страхом спостерігала за діями мами. Боялася знову відчути й побачити те, що відбулося вдень на святкуванні. 

Подарунок був загорнутий у декілька шарів паперу з старих газет і вже досить стареньку хустинку, яка також була обмотана навколо два рази, захищаючи його від пошкоджень.

Коли Андріана побачила, що насправді знаходилося в середині, то відразу заспокоїлася й видихнула з полегшенням. Вмить змінила переляканий вираз обличчя на радісний. На її обличчі швидко з’явилась щира посмішка. Вона простягнула руки до подарунка та обережно взяла його з маминих рук.

- Яка краса! - її радості небуло меж, вона щиро посміхалася, але водночас гнівалась на себе, бо не запитала більше нічого про бабусю в дядька.

- Ти права доню, цей подарунок є найкрасивішим, - жінка вмить опустила голову, щоб приховати сльози, які почали стікати по її щокам. Вона швидко піднялася з ліжка й попрямувала до дверей. - Я швидко повернуся! 

- Добре мамочко! - Андріана навіть не поглянула на маму, бо й надалі продовжувала тримати подарунок в руках навпроти своїх очей. Вона не могла навіть уявити собі, що їй колись настільки сильно сподобається статуетка янгола.

Андріані вона дуже сильно сподобалася своїми кольорами, а саме волоссям яскраво-жовтого кольору, синім як ясне небо платтям із зеленими візерунками рослин. Статуетка була з зігнутими ногами, виглядало, наче вона стоїть на колінах, тримаючи долоні притулено одна до одної . А ще в неї були білосніжні, як хмари крила направлені вверх.

Вона довго тримала її в руках, крутила нею в різні сторони, щоб мати змогу розгледіти всі візерунки, якими статуетка була розмальована. 

Андріана поглянула на обличчя статуетки, посміхнулася й тихо прошепотіла:

- Дякую тобі бабусю! Хоч, я і не пам'ятаю тебе, але твій подарунок найкращий з усіх подарованих. Він завжди буде зі мною.