РОЗДІЛ ТРЕТІЙ „ЗРАДА”

У космосі стрічаються комети,

У Всесвіті стрічаються світи.

Стрічаються два серця на планеті,

Котру Землею називаєш ти.

Не сталось так, як дівчина гадала.

Жорстока не любов – таке життя!

І швидко в цім вона переконалась,

Коли розбилось дивне почуття…

…На місто вечір тихо опустився

І дівчина прийшла до диско-бару.

А через певний час юнак з’явився.

Але не думав він шукати пару!

За столик сів, довкола все оглянув.

Побачив дівчину. На танець запросив.

Наталя в серці знов відчула рану,

Що Купідон стрілою учинив.

І світ змінився, став, неначе казка:

До тіла тіло, у сплетінні руки.

І серце в грудях, мов у клітці пташка

Від щастя чи тривоги стука й стука...

І познайомились, і довго гомоніли

А потім танець був, а потім – знов.

Відчула, як вуста її тремтіли,

Як серце «протаранила» любов.

Як в танці вона з ними закружляла

Як оп’яніла вмить від ласк його,

Себе ж-бо цілувати дозволяла,

Бо так боялась втратити його!

І втратила! Його не вберегла,

Від неї він пішов, - не зупинила.

Та й зупинить Андрія не могла,

хоч сильно як вона його любила!

Зайшла в кав’ярню, а там він собі

Із іншою говорить, обіймає…

Казала правду подруга її:

«… Але ціни коханню він не знає»

Застигла, змовкла, в грудях закололо

Сказати хтіла щось, та не змогла.

Стояла, вже не бачачи нічого,

На очі навернулася сльоза.

До входу рвучко повернулася.

З кав’ярні вийшла і кудись пішла.

З жорстокою реальністю зіткнулася:

«Кого шукала ти, того й знайшла!»