Дарунок осені
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ „ЧАШКА КАВИ”
Любов і юність поєдналися навіки.
Весна прийшла, і навкруги все ожило.
Розтанув сніг і потекли в долину ріки.
І від тепла все заспівало, зацвіло.
Весна – пора пробудження, кохання,
Вже поступилась їй сестра-Зима.
Але й вона несе розчарування,
Коли любові в відповідь нема.
Яскраво світить сонце, зігріває
Своїм промінням все, що навкруги.
Дівчина йде кудись, не поспішає,
Іде, сама не знаючи куди.
Летить у небі зграя голубів
І їй кричить: „Навік його забудь!
Тебе не любить він і не любив.
За ним багато марні сльози ллють!”
Вона йде далі. Ось, знайомий дім,
За ним кіоск, рекламнії щити.
„Здається, тут зустрілась вперше з ним…
Забудь! Не того покохала ти!”
Ось вже кав’ярня, добре їй знайома;
Ховала й від негоди, й від біди.
Себе тут почува вона як вдома.
Схотілось на хвилиночку зайти.
Вона зайшла. Купила чашку кави.
За столик сіла, що біля вікна.
Не раз, ось тут, залишивши всі справи,
Сиділа дівчина, замислена, одна.
Крізь скло вона на вулицю дивилась.
Де люди йшли, чи проїжджа авто...
„Чого ж це ти, дівчино, зажурилась?” –
не скаже, не спита її ніхто.
Час проліта: хвилина за хвилиною.
Задумалась, згадала, що було...
Як ще малою, ще зовсім дитиною
До бабці приїздила у село.
Там й підросла. До школи вже пішла...
Та невблаганний час за мить пройшов.
Промчалися дитячії літа, -
На обрії з’явилася Любов...
Відредаговано: 22.05.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
