Повний текст

Привячується усім моїм і Вашим предкам та нащадкам

З повагою, Автор

Культовий кінофільм «Інтерстеллар» (2014) вражає не лише своїм захоплюючим сюжетом та пізнавальною видовищністю. На мою думку, він несе у собі ще й потужний філософський та світоглядний заряд.

«Інтерстéллар» (англ. «Interstellar», «Міжзоряний») — науково-фантастичний фільм, знятий Крістофером Ноланом за сценарієм, написаним у співавторстві з Джонатаном Ноланом.

Фільм розповідає про подорожі групи дослідників, які використовують виявлений просторово-часовий тунель, щоб обійти обмеження польоту людини в космосі та підкорити величезні відстані на міжзоряному кораблі. Сценарій заснований на наукових працях Кіпа Торна» (з «Вікіпедії», посилання—в списках джерел).

Згадаймо фінальні сцени фільму: астронавт Купер перетинає обрій подій і стрімко летить прямо в «чорну діру». На завершення свого падіння в незвідану людством гравітаційну прірву він раптом потрапляє всередину гігантського багатовимірного Гіперкуба, одна з граней якого виявляється стіною будинку, в якому він колись жив. Через книжкові полиці Купер спостерігає свою ще юну доньку Мерф і події, що передували його відльоту.

Після цієї шокуючої події на зв'язок з Купером виходить біоробот ТАРС, який повідомив, що вони разом потрапили до п'ятивимірного простору. Приголомшеному героєві фільму дається розуміння того, що парадоксальна багатовимірна реальність, в якій він опинився, створена не представниками Надцивілізації, а нашими далекими нащадками.

Образно-художній виклад гіпотези вищезазначених творців фільму про створення нашими нащадками міццю неймовірного інтелекту та технологій у далекому майбутньому багатовимірного простору-часу, що допомагає існувати людству в минулому, і є квінтесенцією фільму. Це сміливе і вельми революційне для нашого часу припущення, що є одночасно й довгостроковим нормативним прогнозом розвитку людства, підштовхує неупереджених дослідників до сміливих міркувань, інтригуючих паралелей і шокуючих висновків. Але давайте розберемо все по порядку.

***

Отже: колись людство створить для своїх потреб багатовимірний просторово-часовий континуум.

Це досить сильний, я би сказав мовою почуттів астронавта Купера — приголомшливий, здогад  за  всієї своєї новизни з фізичного та технологічно боку філософською думкою був розроблений ще в минулому столітті.

           За 74 роки до виходу «Інтерстеллара» французький вчений-еволюціоніст і теолог П'єр Тейяр де Шарден (1881–1955) у своїй книзі «Феномен людини (1940) розмірковував про якусь загадкову та парадоксальну «Точку Омега».

          За поглядами Тейяра, Омега — це колективний центр мислення Універсуму. Що для нас важливо, що він (центр) не тільки увінчує собою еволюцію матерії в майбутньому, але одного разу вже утворився і розвивається, «тільки заглиблюючись у себе», а простіше — постійно відтворюючи себе в процесі еволюції подальших космічних світів. За своєю сутністю Омега-акумулятор окремих людських сутностей: «…починаючи з крупинок думок, що становлять справжні й неруйнівні атоми його тканини, універсум, цілком визначальний за своєю рівнодією, зводиться над нашими головами в напрямку, зворотному зникаючій матерії, як універсум — збирач і зберігач не механічної енергії, як ми думали — а особистостей. Одна за одною, як безперервне випаровування, вивільняються навколо нас «душі», несучи вгору свій невимовний тягар свідомості», — писав учений. Так утворюється «земна» точка Омега (Тейяр називав її ще «Духом Землі»).

«Гармонійна спільність свідомостей еквівалентна свого роду надсвідомості. Земля не тільки вкривається міріадами крупинок думки, але огортається єдиною мислячою оболонкою, що утворює...одну велику крупинку думки в космічному масштабі. Безліч індивідуальних мислень групується та посилюється в акті одного одностайного мислення», — розмірковував Тейяр. Але «Дух Землі» — це не лише сукупне інформаційне поле людства (у сучасній термінології). Це ще й самостійний простір-час (або «міні-всесвіт»). Пояснюється тим, що, за Тейяром, простір-час «містить у собі і породжує свідомість». Ущільнення духу в процесі розвитку розумної оболонки планети-ноосфери, неминуче призводить до її топологічного замикання (відділення від решти простору-часу нашого Всесвіту: «…його (простору-часу — В.С.) безмірні поверхні, рухаючись у відповідному напрямку, повинні знову підключитися до нього і зіллє, і повністю їх поглине в собі».

«Точка Омега», вважає Тейяр — це не лише кульмінаційний пункт розвитку ноосфери Землі у напрямку синтезу духовних складових людських особистостей та їхнього об'єднання в замкнутий та самостійний простір-час. Це ще й загальний закономірний фінал розвитку всіх осередків свідомості у Всесвіті: «Свідомість, що створює себе, зрештою, шляхом синтезу планетарних одиниць. А чому б ні, в такому універсумі, де астральна одиниця — галактика?».

Що  ж  випливає  з  проведення  аналогій  між  гіпотезою  творців

«Інтерстеллара» та «Точкою «Омега» Тейяра? А випливає те, що духовна, творча та інтелектуальна оболонка нашої планети (її можна назвати ноосферою, інформаційним полем, психосферою, духосферою, пневматосферою, «аурою Землі») була створена і продовжує еволюціонувати не без прямого втручання наших нащадків у фундаментальні космологічні процеси. (Цю гіпотетичну діяльність називають ще космокреатикою). І таке втручання, найімовірніше, виявилося у створенні в колективній психіці людства просторово-часової матриці, яку К.Г. Юнг ототожнював із колективним несвідомим.