Оновлення 5

Ось і все. Справи було завершено. Можна було їхати додому, тільки Леся не знала, як сказати про це Захару. Він наче й не збирався її відпускати. Розповідав про плани на майбутнє, сказав, що хоче скопати кілька грядок під зелень, як тільки рука дозволить, бо шкода, що земля пропадає. Що з осені віддасть Максима до школи, а Мирославу — в садочок у сусідньому селі, а сам буде шукати роботу. Можливо, в тій самій школі: там, казали, вчителі потрібні, а в нього ж праця і фізика в дипломі, та й інформатику він може викладати…
От Леся й надумала залишитися до наступного вечора — на роботу ж їй тільки в понеділок, а що самій вдома робити? А якщо раптом щось не так піде, то й ранковий поїзд є.

Вечір був затишний. Сходили всі разом до автолавки, що навідувалась у Степанівку тричі на тиждень, оскільки магазину тут не було. Купили борошна і дріжджів для хлібопічки. Потім клеїли наліпки в новій книжці.

Цього вечора Леся не відмовилась від миття. Коли вода, залишена на сонці, нагрілася, вона взяла із шафи мамин старенький халатик з коротким рукавом і пішла в літню душову. Потім милися всі по черзі, а Леся накривала на стіл. Діти крутилися коло неї, але ніхто наче й не помічав її плям.

— Вони дійсно цього не бачать, бо їм це не важливо, — пояснив Захар.

— А тобі?

— А мені й поготів. Я хочу дивитися в твої очі.

Коли діти поснули, Леся з завмиранням серця чекала: прийде чи ні? Прийшов. І до ранку не випустив з обіймів.

Ранковий поїзд Леся проспала. А далі був день, повний звичайних клопотів — саме таких, про які вона завжди мріяла. І відчуття завмирання серця, коли згадувалась минула ніч.

***

Додому Леся повернулась, коли смеркалося. Ледь увійшла в квартиру, як почула дзвінок. Поки відшукувала телефон у сумці, не мала сумніву — дзвонить Захар, хоче переконатися, що вона доїхала без проблем. Не витримав, напевно. А вона ж сама обіцяла йому подзвонити!

Однак на екрані засвітився незнайомий номер. Серце Лесине застигло від жаху — боялася вона несподіваних новин з незнайомих номерів. Пальці тремтіли, коли вона відповідала на виклик. А в душі готувалася почути найстрашніше.

І раптом почула рідний голос:

— Лесько! Я вдома! В Україні! Мене щойно обміняли!

У наступну мить змарніле Ромкове обличчя з’явилося на екрані, і Леся теж увімкнула відеозв’язок. А потім сіла в передпокої на підлогу і заревіла, дивлячись на брата.

Пізніше вона дзвонила батькові, хоча раніше сама ніколи цього не робила — завжди чекала, поки зателефонує він. Потім розмовляла з мамою і Настею. І нарешті згадала, що обіцяла зателефонувати Захару.

На дзвінок він відповів відразу. Так, наче тримав телефон у руці. Побачивши його обличчя, Леся зрозуміла, що, певно, так і було. Чекав, а сам подзвонити не наважувався, бо вже намислив собі такого, що їй ніколи б і на думку не спало. А тільки глянув на неї — відразу запитав:

— Що?! Що сталося?

Леся плакала й сміялася, розповідала, що брат знайшовся і тепер у безпеці, що батько приїде у відпустку і мама з Настею незабаром повернуться. Казала, що зовсім не забула про нього, як він собі вигадав, а просто телефон був зайнятий, бо мусила повідомити всім останні новини. Зате тепер усі знають, що в неї є наречений, а коли з’їдуться, вона його всім представить.

— Е, Лесю, чекай! — зупинив її Захар. — Не позбавляй мене чоловічих прав. Дозволь хоч запитати: ти згодна вийти за мене заміж?

— А хіба я вже не погодилась? — здивувалася вона.

— От і добре. Тоді, як усі з’їдуться, відразу й одружимось.

Надворі панувала липнева ніч, а у вікно дивився повний Місяць.

Маленький епілог

Першими додому повернулися мама з Настею й Інескою, а потім і Романа відпустили доліковуватися у рідному місті.

Майже кожен вечір Леся тепер їздила в Семенівку. Поверталася зранку, йшла на роботу, а ввечері знову поспішала на вокзал. Захар завжди зустрічав її на станції. Примочки з димексидом виявилися напрочуд ефективними. За кілька тижнів скалки, що сиділи в нього глибоко під шкірою, самі вилізли назовні, а ранки від них загоїлися без будь-якого антибіотика. Коли Захар розповів своєму лікарю, що саме йому допомогло і хто те лікування призначив, той лише презирливо піджав губи.

Коли батько повідомив, що їде у відпустку, Леся взяла з собою Настю і пішла купувати весільне вбрання. І ось там, у примірочній, на них обох чекав справжній шок.

Сукню собі Леся вибрала без рукавів, з відкритими плечима. Вирішила: нехай хоч цілий тюбик тонального крему вимаже, але виглядати буде так, як завжди мріяла. Але коли попросила Настю защипнути змійку на спині, та раптом зупинилася, наче зависла.

— Що вже не так? — запитала Леся. Сукня їй дуже подобалась, міняти її на іншу не хотілося.

— Лесюню, — сказала братова пошепки, — твої плями… Їх більше немає.

І дійсно, Леся сама тепер бачила в дзеркалі: її спина і плечі були, хоч і бліді, але забарвлені рівномірно.

— Настуню, — так само тихо попросила Леся, — тут, у сусідньому домі, є аптека. А купи-но мені тест на вагітність…

Примітка автора:

Причина виникнення вітіліго достеменно невідома. Тому й лікування, стовідсотково ефективного від нього, не існує. Однак інколи спостерігаються випадки повного або майже повного самостійного зцілення. Ті, що доводилося бачити мені, були пов’язані зі зміною гормонального фону у жінок під час статевого дозрівання або вагітності.

А якщо раптом хтось надумає користуватися димексидом, не забувайте, що його треба розводити водою, інакше на шкірі з’явиться опік.

***

Від автора

Любі читачі! Якщо вам сподобалась ця книга, прошу поставити їй вподобайку. Для вас це не складно, а для мене має величезне значення. Також я залюбки поспілкуюсь з вами в коментарях. А всіх, хто завітав до мене вперше, запрошую підписатися на мою сторінку.