Розділ 13.

Застрибнувши в розжарений салон Денисового позашляховика Артем відчував себе, наче в пеклі. Добре, що кондиціонер був справним, а то півгодини їзди в цій задушливій парилці могли б стати для хлопця фатальними.

Зупинивши автівку біля кованої брами, що вела в двір Соломії, Артем швидко вискочив з салону і одразу наткнувся на тендітну постать дівчини, яка ледве не бігла до нього волочачи за собою невелику дорожню сумку.

Вона виглядала схвильованою і нервовою. Постійно озиралася навколо, але зачинивши за собою ворота і зустрівшись поглядом з Артемом вона трохи заспокоїлась.

- Привіт, - промовила Соля ставши навшпиньки і легко торкнувшись його щоки. Артем застиг від її ніжного проте такого трепетного дотику. - Поїхали? - зиркнула запитально, притискаючи до грудей ручки від сумки. 

- Так, звичайно, - вийшов зі ступору Артем. Швидко вихопив з її рук чорну сумку, відмітивши, що речей вона набрала багато і закинув її у багажник позашляховика.

Дівчина рвучко забралася на пасажирське сидіння і пристебнула ремінь безпеки. Подивилася у вікно, потім знову озирнулася і Артем не втримався:

- Соль, все гаразд? Ти так виглядаєш, наче тікаєш від когось? Щось трапилось? - одразу відмітив хлопець рушаючи з місця.

- Все добре. Тобі здалося, - швидко запевнила вона відводячи очі. - Просто хвилююся, чи нічого не забула, - стенула плечима і трохи розслабившись відкинулась на спинку сидіння.

Здається, Артем повірив.

- Твоя автівка? - запитала дівчина, коли вони нарешті виїхали з села на трасу.

- В Дена взяв? А що? 

- Нічого. Просто запитала. Стало цікаво, скільки треба заробляти, щоб назбирати на таку тачку, - кинула дівчина споглядаючи через вікно місцеві краєвиди.

- В столиці адвокати заробляють пристойно, можуть собі дозволити, - кинув короткий погляд на дівчину ловлячи її задуманий погляд. Думками вона точно була десь далеко…

- Соль, увімкни навігатор, - раптом, Артем простягнув їй свій телефон, з якого попередньо зняв блокування. Він не дуже орієнтувався в даній місцевості, тому надіявся на диво людських винаходів.

Дівчина обережно взяла телефон уважно втуплюючись в екран, де перед нею було відкрите фото з весілля його колишньої. Артем допустив помилку забувши вийти з додатку і змусивши Солю побачити одне-єдине фото, після чого вона швидко вийшла з програми і тремтячими пальцями знайшла навігатор. 

Дівчина нічого не запитувала. Мовчки прикріпила телефон на передню панель і швидко повернула голову до вікна.

Артем все зрозумів тому вирішив не затягувати з виправданням.

- Соль, це фото з весілля моєї колишньої, - навіщось підтвердив її здогадки хлопець. Він не знав, що додати, тому вирішив бути щирим. 

- Я здогадалась, - сухо відповіла Соломія. Було помітно, що дівчина напружилась, вчепилась рукою в поділ своїє кремової сукні і уважно вдивлялася  в дорогу. - Досі її кохаєш? - Запитала надломленим голосом вражаючи Артема своєю прямотою і неприхованим відчаєм, від якого в хлопця боляче кольнуло під серцем.

- Думав, що кохаю, але потім…

- Дай вгадаю, - раптом перебила його Соломія. - Потім, ти зустрів мене і шалено закохався, - театрально зітхнула і знову відвернулася до вікна. Вона не вірила.

- Саме так все й було, Солю. Те, що я відчуваю до тебе набагато сильніше простої симпатії чи захоплення. Я не знав, що так буває… - Артем говорив щиро намагаючись піймати її короткий погляд проте йому не пощастило. Соломія трималася відсторонено і зображала цілковиту байдужість. 

Він важко зітхнув відчуваючи її крижану холоднечу. Йому було шкода, що він не міг залізти до неї в голову і прочитати її думки. Хлопець був впевнений, що там повний хаос і не помилився.

Соломія була під враженнями. Тільки, поки що вони викликали в неї лише хвилю болю і розчарування. 

Колишня Артема була дуже подібною на неї, і це не простий збіг. Вона була, майже впевнена, а сьогодні переконалася остаточно. 

Соломія не хотіла бути її нікчемною копією, замінником чи тимчасовою втіхою. 

Сьогодні вона розчарувалася вже вдруге, через те і тікала з дому. Правда, Артему вона про це не розкаже…

Він не кохає її. Це і так зрозуміло. Бажає знайти втіху в її жалюгідній копії, але цього не буде. Вона не дозволить нею користуватися. В неї були свої плани на життя, але для того, щоб втілити їх в реальність, потрібно було багато чого зробити. Соломія була готова…

Спілкування не клеїлось. Артем розумів, що схибив, але ж не на стільки, щоб наштовхнутися на довжелезну хвилю ігнору з боку Соломії. Він же все пояснив. Майже в коханні зізнався, а вона…

- Дякую, що відвіз, - тихо промовила дівчина крадькома поглядаючи на Артема і невміло приховуючи своє розчарування. Намагалася посміхатися, але виходило криво і зовсім не щиро.

Артем під'їхав під багатоповерхівку, в якій Соломія орендувала квартиру ще з однією дівчиною, яка працювала з нею в тому ж кафе. Він не хотів так швидко її відпускати, відчував зміну настрою і намагався подалі відтягнути неминучий момент розлуки.

- Я тебе проведу? - запитав невпевнено, на що отримав згідний кивок.