Розділ 10.

Як тільки дівчина натиснула на зелену кнопку виклику телефон пронизливо схлипнув і загасив свій екран, сповіщаючи, що його робочий день на сьогодні завершено.

- Супер просто! – крикнула Соля переводячи погляд на босоногого Артема.

- Мій теж здох, - одразу відповів хлопець знизуючи плечима.

Схоже, Дену та Ірі не випаде нагода дізнатися про знайденого красунчика.

- Взувайся. Будемо вибиратися звідси, - зречено кинула Соломія киваючи на туфлі Артема, з яких недбало стирчали шкарпетки.

Хлопець миттю насадив на ноги взуття і відкотив свої сині штани після чого простягнув дівчині свою руку. Коли тендітна долоня Солі торкнулася його правиці він ледве не зомлів від щастя. Навіть на мить подумав, що вона йому наснилася, але той імпульс, який він відчув від невинного дівочого дотику був таким справжнім і проникливим.

Соля теж не зрозуміла, як так швидко її рука опинилася у теплій долоні Артема проте забирати її не поспішала. Цей дотик був таким приємним і водночас, якимось інтимним і таємничим. Тільки  темний ліс бачив зародження їхньої близькості, яку без сумніву відчули обоє. Вони були тут зовсім одні, якщо не враховувати пугачів і настирних комарів, які поводили себе дуже нахабно.

Соломія вперше в житті відчула в грудях якийсь дивний трепіт, чого раніше з нею не відбувалося.  Вона ще ніколи не переживала романтичних почуттів і ніколи не закохувалась. З хлопцями в неї могли бути лише дружні стосунки, а якщо вони хотіли чогось більшого, дівчина не церемонилась і одразу їх відшивала. Їй всього вісімнадцять, куди поспішати? В Соломії на першому місці завжди було навчання. І коли, минулого року їй не вистачило всього декілька балів ЗНО, що вступити на бюджет до вишу, дівчина не засмутилася. Вона наполегливо зубрила матеріал і була впевнена, що цього року їй все вдасться. Соля навіть перестрахувалася і влаштувалася офіціанткою в одному з Ковельських кафе, аби підзаробити трохи грошей і зрештою, в разі провалу, піти вчитися на платне відділення.  Вона була реалісткою, навіть занадто, тому старалася прораховувати декілька варіантів заздалегідь. 

Тільки зустріч з Артемом, який невідомо звідки з’явився в їхньому селі, вона передбачити не змогла. Та і те, що буде з ним бродити по лісі, серед ночі, та ще й за руку, дівчина навіть не уявляла.

- А де твій вінок? – першим порушив тишу Артем, обережно ступаючи дорогою, яку важко було розгледіти в темряві. Хлопець рухався поруч, майже в такт з дівчиною і був впевнений, що вона знає дорогу.

- Там де і має бути – в річці.

- Ти його викинула?

- Ні, - посміхнулася вона. Здавалося, що Артем відчував кожен її жест. – Існує така традиція, коли в купальську ніч дівчата плетуть вінки, а потім пускають на воду. Хлопець, який його впіймає вважався її судженим. Типу ворожіння…

- І хто впіймав твого? – насторожився Артем міцніше стискаючи її руку. Він не хотів, так вийшло саме по собі.

- Я не знаю. Чесно кажучи, нісенітниці це все. Ніхто давно в це не вірить. Просто, традицію підтримують, ось і все, - стенула плечима дівчина відчуваючи, як хватка Артема трохи послабилась.

- Ну взагалі-то, якщо вірити вашим традиціям, то твій суджений – я, адже я першим впіймав твій вінок, - впевнено заявив хлопець поволі ступаючи по лісній дорозі. Соля тільки розсміялася. Голосно так і пронизливо.

- Впіймав? – продовжувала глумитися дівчина тільки вже не так гучно, як від початку. – Та ти його безцеремонно вкрав!

- Я не крав. Подивився просто, тільки й всього, - почав виправдовуватись Артем, відчуваючи, як за цими невинними смішками вони стають ближчими один до одного.

Здолавши ще декілька метрів хлопець вирішив не зволікати і скористатися можливістю трохи більше дізнатися про Соломію, про її звички, вподобання.

- Солю, розкажи щось про себе? Чим захоплюєшся? Чим живеш? – йому дійсно було цікаво все, що з нею пов’язане, але найбільше його хвилювало інше: чому вона так сильно схожа на його колишню? Ну не вірив Артем в такі сюрпризи долі.

Дівчина не знала чи варто настільки відкриватися ледве знайомому хлопцеві, адже вдень вона відверто його ненавиділа, а ніч, наче все змінила. Їй стало цікаво з ним спілкуватися. І за руку триматися було приємно…

- Я живу з мамою, майже рік працюю офіціанткою в міському кафе, від чого особливого задоволення не отримую. Планую цього року вступити до вишу і вивчитися на лікаря, тільки досі не впевнена, що пройду на бюджет. Конкурс шалений, але я надіюся на краще.

- Куди документи подавала, якщо не секрет?

- Що ж тут приховувати: в Львівський медичний, в Буковинський і в Богомольця, - відповіла дівчина пришвидшуючи кроки. Вони, майже вийшли з лісу і мабуть, зовсім скоро, на них чекатиме розлука.

- А якщо пройдеш у всі, який обереш? – затамував подих Артем. Звісно, він хотів аби вона назвала Київський виш, але…

- Не знаю. Я про це не думала. Мені аби хоч кудись вступити, не те, що обирати, - байдуже відмахнулась Соля, а надія Артема поволі згасала. – Тепер твоя черга розповідати, - кинула короткий погляд на хлопця, який почувався трохи засмученим. Вона навіть не розглядала можливості їхніх стосунків. А жаль…

- Я працюю в адвокатській конторі разом з Деном. Живу в столиці. Один. Майже весь час проводжу в офісі. А ще я дуже ніжний, милий і турботливий. І ти мені дуже подобаєшся, - на останній фразі він зупиняється і проникливо дивиться на Соломію, яка мовчки витріщається  на нього проте тікати не поспішає. Артем сприймає її мовчанку, як зелене світло і запустивши руку в її м’яке волосся ніжно цілує  в губи.