Розділ 9.

Артем не з’явився ні через п’ять хвилин, ні через десять, і було прийняте одностайне рішення – відправлятися на пошуки зниклого хлопця.

- Отже, якщо всі з присутніх ліс знають добре, пропоную розділитися, - цього разу Денис вирішив взяти справу у свої руки і самотужки керувати «пошуковою операцією». – Вовки в нашому лісі не водяться, тому боятися нічого. Я піду прямо, а далі ви вирішуйте самі. Тільки так, - поглянув прискіпливо на обох дівчат. – Телефони увімкнути і бути на зв’язку. Через годину зідзвонимось.

- Я піду направо, - одразу кинула Соля і увімкнувши на телефоні ліхтарик направилась у вказаний бік. В Ірини вибір відпав сам по собі.

****

Протинявшись добрячих дві години по лісі, Артем досі не знайшов ніякої квітки, жодної. Ні папороті, ні ромашки, ні будь якої іншої. Наче, хтось навмисно зірвав всі квіти, не лишаючи хлопцеві жодного шансу. Ліхтарик погас і Артем втратив останню надію знайти хоч щось.

« - Супер. Ще й телефон розрядився!» - кинув сам до себе сідаючи на якийсь трухлявий пеньок.

Він вирішив закінчити пошуки і обмежитися лише папоротником, якого він напоров на цілий букет. Шкода, що квітки не знайшов, але хоч щось. Якщо Солі не підійде такий подарунок, то Орлик з’їсть, або поросята зцямкають, не біда. Він і так витратив купу часу невідомо на що. Було б добре, якби цей час вони з Солею провели разом і краще пізнали один одного. Тільки дівка виявилась непроста. Квітів захотіла, і Артем ніяк не міг їй відмовити.

Хлопцеві вже треба було виходити з лісу, але сталася невеличка халепа – він трішки заблукав. Спочатку він ішов по дорозі, навіть не зазираючи вглиб лісу проте результатів такі пошуки не принесли і він вирішив трохи податися в гущавину. Поки брів по лісі, дорога, якою він йшов десь зникла, але він вийшов на іншу, правда, куди вона веде хлопець навіть не підозрював.

- Ну, якщо є дорога, значить і вихід близько, -  дотримуючись такої теорії Артем впевнено ішов стежкою і таки знайшов вихід з клятого лісу.

Тоненький і акуратно загнутий у ріг місяць чітко відбивався у прозорій  річковій гладі. Він вийшов біля якоїсь річки проте уявлення не мав, що це за місце. Тихо і спокійно, тільки сови тривожили тишу своїм «Пугу-пугу». Йому, наче самі зорі нашептали сюди дорогу тільки, було б краще, якби ця дорога вела до Солі.

Підійшовши до річки ближче Артем помітив чарівну білу квітку, яка одразу йому сподобалась. Вона б чудово вписалася в його імпровізований букет, але була одна проблема: щоб її зірвати потрібно було залізти у воду. Така ідея Артему зовсім не подобалася, але чого не зробиш заради кохання. Ну вірніше, заради дикої мавки.

Стягнувши свої парадні туфлі і шкарпетки, Артем вправно закотив свої сині штані і вже хотів лізти у воду проте дзвінкий і пронизливий дівочий голос його зупинив.

- Там глибоко! – пролунало позаду і хлопець одразу повернув голову до джерела шуму.  – Що ти робиш, божевільний? Ще не вистачало, щоб ти втонув через мене, - по зарозумілому тоні він одразу зрозумів хто ця дівчина і тихо подякував зорям, що допомогли. Тепер він перед ними в боргу.

- Там квітка. Ти ж сама хотіла, - відповів Артем пильно поглядаючи на дівочу постать, що впевнено рухалася до нього. Можна сказати – мчала, як вітер.

- Це водяна лілія (латаття)! Її не можна зривати. Вона в червону книгу занесена.

- А папороть не занесена? Я он скільки нарвав, тобі, - додав і кивнув на свій букет, який акуратно лежав на землі.

- Я не знаю, - якось розгублено промовила Соломія кидаючи свій погляд на приготовлений подарунок. Вона не очікувала, що він справді щось знайде. На квітку надіятися було марно, хіба що на лілію, яку вона вчасно врятувала.

Дівчині стало ніяково і трохи соромно за свою поведінку. Щодо серйозності його намірів вона сумнівів більше не мала, а от щодо себе…

- Так і знав, що букет не підійде. Буде для Орлика на сніданок, - видихнув розчаровано, все ще стоячи босоніж на холодній траві і закотивши штані.

- Не треба для Орлика. Мені ще такого ніхто не дарував, - тихо відповіла дівчина піднімаючи  листя папороті і притискаючи його до грудей. - Хай буде, напам’ять про літню приходу. Гербарій зроблю.

- Значить ти приймаєш його? – здивувався хлопець. – А як же квітка?

- Немає  ніякої квітки. Її просто не існує, - роздратовано кинула Соля нарешті показуючи себе справжню. Проте Артем не розгнівався на її витівку. Він нарешті зрозумів, що забаганка дівчини була не просто складною, а нереальною.

- Значить, я тобі настільки неприємний, що ти вирішила провчити мене в такий дивний спосіб? – запитально поглянув на Соломію, яка в цей момент вся напружилась і винувато опустила очі.

- Ну за легендою, взагалі-то, квітка папороті цвіте саме цієї ночі. А раптом, тобі б пощастило? – підняла свої зелені очі і хитро посміхнулася.

- То я маю дякувати тобі за цю чудову можливість її відшукати?

- Ну вибач! – трохи грубіше промовила Соля закочуючи очі. Мабуть, вона була не великим спецом по вибаченнях, бо Артема не пройняло. – Я справді хотіла тебе провчити, але потім злякалася, що ти, не дай Боже заблукаєш, чи втопишся в річці.  Ще й через мене. Тебе і досі шукають.

- Хто?

- Ден з Ірою. Чорт! – спохватилася Соля розблоковуючи телефон. – Треба їх попередити, що я тебе знайшла.