Розділ 6.

- Кого ти там видивляєшся? – промовив Денис помічаючи постійні погляди товариша в сторону дівчат. - Невже якась місцева відьмочка припала до душі? – зареготав Ден викликаючи обурення в столичного колеги.

- Перестань іржати, як коняка!- гримнув спересердя Артем відриваючи погляд від дикої русалки. – Он та, чорнява, в білому купальнику. Ти її знаєш? – зрештою цікавість хлопця таки перемогла над викидом гніву.

- Так це ж та сама, Соля, яка живе через три хати.  Я її ще малою пам’ятаю, кумедною такою з двома ідіотськими хвостиками. Така приставуча була, не те,  що зараз. А фігурка то в неї відпад, правда? – штурхнув задуманого Артема, через що отримав добрячого стусана у відповідь.

- Вона хоч повнолітня?

- Думаю, вісімнадцять вже має. А що? Сподобалась? – розпливаючись у широкій посмішці відмітив чорнявий. - По очах бачу, що сподобалась.  Ходімо, познайомлю, - кивну в бік дівчат, які вирішили позасмагати, наставляючи свої дупи до пекучого липневого сонця.

- Пізно. Познайомилися вже, - якось не дуже радісно промовив Артем важко зітхаючи. – Пиво ще є? – глипнув на Дениса в надії ще трохи напитися.

- Вистачить поки. Чи ти хочеш, як дід Степан закінчити?

- Ой, ні! Красно дякую, - одразу відхрестився Артем, згадуючи п’яного старого, якого вони так заповзято вчора шукали, а потім волочили до кухні.  – Ти мені краще про цю Солю розкажи. Ти не повіриш і зараз знову будеш іржати, як ненормальний, але вона капець, як схожа на мою колишню – Юлю.

На щастя, Денис не сміявся. Хмикнув тільки загадково поглядаючи в бік засмагаючих дівчат.

- Я колись якусь статтю читав, що в кожної людини на планеті, точно є двійник, - дуже серйозно почав Ден, наче лекцію читав в університеті. – Може, навіть декілька. Мабуть, тобі справді пощастило, от тільки Соля на тебе не поведеться. Сорян за правду, але я в цьому впевнений на всі 99,9 відсотків.

- А чому не на сто? – невдоволено пирхнув Артем.

- Бо дідько їх знає, тих жінок, і що в них в голові.

В цьому Артем повністю був солідарний зі своїм товаришем. Тільки те, що Соля на нього не поведеться таки зачепило його власне его.

- Чому ти такий впевнений? Так добре її знаєш? Чи, може, сам на неї запав? – раптом спалахнув Артем, зізнаючись у своїй симпатії до чорнявої дівки.

- Ну от ти і здався, - одразу підчепив його Денис проте цього разу він знову не реготав, чим зумів вразити столичного гостя. – Соля ненавидить "зальотних" мачо. А ти – "зальотний"!

- В якому сенсі?

- В тому, що через місяць ти злиняєш назад у столицю і про неї навіть не згадаєш.

- Чому відразу не згадаю? - наіндичився Артем.

- Ну добре, згадаєш, а потім знайдеш собі більш підходящий варіант, а вона залишиться тут одна і страждатиме, як її мати, яку ось так запросто покинув такий же зальотний, як ти. Тільки сюрприз по собі залишив, так би мовити на пам’ять,  у вигляді Солі.

Так, картинка не дуже райдужна. Але ж Артем не такий. Принаймні він так вважав.

- Ти не подумай нічого поганого, я тебе не відмовляю. Мені взагалі фіолетово з ким ти тут замутиш. Я, он не проти тої блонди в бірюзовому купальничку. Нічого так, ефектна. А тобі можу лише побажати успіху і поспівчувати, - глипнув глузливо стягуючи з себе зелену футболку.

Увімкнув режим – до полювання готовий. Щоб його!

- А познайомити? – Артем змовницьки схилив голову набік, закриваючись долонею від сонця.

- Соломія, явно буде не в захваті, але…

- Соломія, - наче, смакуючи кожну літеру солодко протягнув Артем. – Дика мавка, - додав несвідомо.

Денис  знову зайшовся диким пронизливим реготом. От же, придурок. Тепер вона точно подумає, що вони обкурені, або ще гірше, що регочуть саме з неї. Боже, який сором.

Скупавшись у прохолодній річці, Ден таки погодився познайомити Артема і Соломію. Хоч їхнє спілкування і не склалося з першого разу, зрештою, можна ж було все виправити.

З голим вологим торсом і в одних плавках, ходою впевненого павича Ден гордо наближався до засмагаючи дівочих сідниць. Видовище було більш ніж приємним. Артем, на відміну від свого товариша був скромно одягнений у футболку і нові секондівські шорти. Хлопець так і не купався. Весь час косився у бік дикої Солі, яка, наче, навмисно не звертала на нього жодної уваги, чим ще більше розпалила цікавість в столичного красунчика.

- Дівчата, привіт! – радісно кинув Ден не відриваючись від підсмажених ціпоньок, які одразу спрямували свої допитливі погляди в бік симпатичних парубків.

Навіть, Соля проявила цікавість і підняла свою голівоньку дивлячись на хлопців.

Блонда, на ім’я Іра одразу пробіглася підтягнутою фігурою Дена і поставила йому плюсик до карми. Нічогенький такий хлоп.

- Привіт, сусіде, - кинула йому Соля і знову опустила голову на рушник. Ще й панамою зверху прикрила, аби сонце так не пекло.

- Ну привіт, незнайомці, - привіталася Іра не відриваючи пильного погляду від Дена.

Софія просто мовчки кивнула проте її теж зацікавило, хто ж ці два симпатичні хлопці і звідки вони тут взялися.