Дарунки святого Миколая

Дарунки святого Миколая

Хто сказав, що дива не існують?

   Ця дивовижна історія сталася наприкінці 2022 року. Стояв грудень, але за вікном мрячив дощ. Що не кажи, а зима на Батьківщині все ж таки веселіша: сніг і мороз, кучугури на вулицях, санчата, лід та ковзани, лижі, морозні візерунки на вікнах, замерзлий ніс та сніжинки на віях. А тут — лише невеликий дощ. Та що там, вдома ВСЕ краще!!!!!! Але як далеко зараз рідні краї! За багато тисяч кілометрів... Війна змусила багатьох людей виїхати з України та везти дітей у безпечне місце. Хлопчик стояв біля вікна і мріяв опинитися вдома, у своїй рідній квартирі, у себе в кімнаті, побачити свої іграшки та полежати у власному ліжку. А ще він нудьгував за друзями. І коли він тепер їх побачить?

   Посумувавши трохи біля вікна, хлопчик повернувся до свого заняття. Він намагався написати листа до Святого Миколая, але нічого не спадало на думку. Та й не хотілося йому нічого, жодних подарунків. От якби знайшовся його плюшевий друг... Єдина іграшка, яку взяли з дому, зникла безвісти в метушні переїзду. Це був рожевий плюшевий зайчик, якого хлопчик дуже любив і обіймаючи якого завжди засинав, бо вважав, ніби той відганяє погані сни. Але тепер його єдиний друг зник у невідомому напрямку. Хлопчик дуже сумував за ним. Вони з мамою були змушені економити гроші, щоб протриматися до кінця війни та вижити у чужій країні, тому інших іграшок не купували. Хлопчикові дуже хотілося вірити, що зайчик зник із шляхетною місією, і він вигадав для себе історію про те, ніби той пішов на фронт захищати Україну.

   Настрій був сумний, тому й бажання просити подарунки не виникало. Але мама наполягала на тому, щоб закінчити та надіслати листа. Заради мами варто було докласти зусиль. Вона й так увесь час плакала й дуже хвилювалася за тата, який залишився боронити свою країну і зараз воював на фронті. Та не менше мама турбувалася про хлопчика, свого сина, бо він постійно сумував за домівкою.

   То що ж попросити у Святого Миколая? Так уже прийнято, що діти напередодні Різдва пишуть листи з проханнями та надсилають їх поштою. Щоправда, у комп'ютерне століття пошта втратила свою актуальність і листи стали електронними, але традиція залишилася.

   Що ж написати? Іграшки зараз не могли принести хлопчику радості, тому не хотілося їх просити. От як би він побачив свого зайчика... А що буде, якщо нічого не просити? Написати листа, але не замовляти подарунків? Чи це не буде грубим порушенням правил? Ображати Святого Миколая зовсім не хотілося, адже він добрий, він творить дива і може виконати будь-яке бажання… Бажання?!…. А бажання було лише одне: перемога і повернення додому, до свого колишнього спокійного та щасливого довоєнного життя.

   І тут думки линули самі, правильні думки. Хлопчик взяв ручку та аркуш паперу. Він вирішив написати справжнісінький паперовий лист і відправити його поштою, як це робили раніше, традиційно.

«Святий Миколаю, цього року я не хочу жодних подарунків особисто для себе, але прошу тебе, зроби так, щоби мій тато повернувся з війни живим. Нехай настане мир, і Україна переможе, а ми нарешті повернемося додому. Я знаю, адже ти чарівник і все можеш. Виконай моє бажання. Я добре навчався і чемно поводився весь цей рік, тому, думаю, що заслуговую, щоб ти виконав на моє прохання.»

Хлопчик ще раз перечитав листа, щоб перевірити його на помилки.

Поклавши листа у конверт, він підписав адресу: «Піднебесся. Святому Миколаю», трохи поміркувавши, додав: «особисто в руки». Так буде надійніше. Не хотілося, щоб лист потрапив до помічників, які можуть неправильно зрозуміти його, бо там не було прохання про іграшку.

Хлопчик віддав листа мамі. Вони одяглись і разом віднесли його на пошту. Жінка-листоноша уважно прочитала адресу та, мило посміхнувшись хлопчикові, поставила штамп на конверт.

   Дорогою до будинку хлопчик все розмірковував, чи правильно він вчинив, відмовившись від подарунка, але розповісти про це мамі він все ж таки не наважився.

   Прийшло Різдво, а за ним і Новий рік. Зимові свята принесли радість та покращали настрій. Вдома нарядили ялинку, щоправда, вона була маленька та штучна, а іграшки зовсім незнайомі. Адже вдома тато завжди приносив живу високу, аж під стелю, ялинку, яка пахла хвоєю. Прикрашали її іграшками, знайомими з дитинства, деякі з них збереглися з того часу, коли тато та мама були ще маленькими.

   Проте святкова атмосфера зробила свою справу: на вулицях і в супермаркетах лунали різдвяні мелодії, вітрини магазинів рясніли яскравим новорічним оздобленням, а люди посміхалися і бажали одне одному щастя у наступному році.

Поступово хлопчик забув про свій лист до Святого Миколая.

   Після закінчення свят ялинки були прибрані, різдвяна музика замовкла, а вітрини магазинів набули свого постійного вигляду. Життя повернулося у свою звичайну колію, дні йшли за днями, сповнені шкільними уроками та домашніми завданнями.

   І ось поступово почали надходити втішніші новини з фронту: наша українська армія гнала ворога зі своєї землі все швидше і наполегливіше. Татко писав теплі, сповнені оптимізму листи, і мама стала частіше посміхатися, а приблизно за два місяці світ облетіла щаслива новина: настала довгоочікувана перемога! Україна повністю звільнила свої землі від російських загарбників. І хоча повертатися додому було ще рано, тому що потрібно було відремонтувати розбиті будинки та відновити дороги, але подумки хлопчик був уже вдома.

   Батько повернувся з війни з орденом Героя України, його нагородив сам Президент за відвагу, виявлену на полі бою під час захисту нашої Батьківщини. Син дуже пишався своїм батьком! Ще б пак, його тато — герой України! Адже не кожному випала така честь. Тепер буде чим вихвалитися перед друзями у школі, коли вони зустрінуться. Від цих щасливих новин дні полетіли швидше. І ось уже настало літо. Мама спакувала валізи, і вони із сином вирушили додому в Україну, до свого рідного міста. Так… багато що змінилося з того часу, як хлопчик залишив домівку. Всюди ще були помітні згадки про війну, але своя домівка — завжди рідна, незважаючи на всі каліцтва та руйнування. Загальними силами та за допомоги інших країн Україна відбудовувалась заново. У місті виросли нові сучасні райони, споруджувалися великі заводи, будувалися мости і хмарочоси. Люди повернулися до своїх домівок, а хлопчик нарешті опинився у своїй квартирі. Їхній будинок якимось дивом уцілів від обстрілів і не був зруйнований. Хлопчик обіймався з кожною своєю іграшкою, руками благоговійно торкався меблів та стін, не вірячи своєму щастю, що він опинився вдома. Як же він сумував за цим!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше