Глава 5 Ворожіння

Гучно радіо грає про щастя без меж,

Про кохання, про сльози і квіти.

Вип'ю кави гіркої і ти, любий, теж,

Щоб на долю поворожити.

Ана Пест

****

          Дівчата навіть не усвідомлювали наскільки захопила їх ідея з ворожінням.

          Катя горіла бажанням дізнатися свою долю. Вона ще не мала жодних серйозних стосунків. Та можливість зазирнути у невідоме, здавалася їй чарівною, таємничою і такою жаданою. Який же чоловік її там чекає? Бурхлива Катина уява вимальовувала ідеальні риси обличчя, спортивну статуру та прекрасний характер - тобто казкового принца. А меншого вона і не бажала!

          Марина же знала, чого хотіла. Свою Долю вона знала в обличчя і на ім'я. ЇЇ цікавив лише час. Вона з такою силою бажала вийти за Ігоря заміж, що все інше просто розчинялосяу цьому прагненні. В своїх мріях вона вже вималювала свою весільну сукню, святково прикашене біле авто, та Ігоря, що заносив її через поріг до власної домівки. Єдине, чого Марина бажала дізнатися чарез ворожіння, коли ж станеться цей важливий для неї захід.

          Уляна ніколи не хотіла зазирнути у своє майбутнє. Вона вважала, що має статися лише так, як має. Але її природні цікавість та мрійливість перемогли. Мріяла про високі почуття, про щирі теплі стосунки, про ніжність першого поцілунку, мріяла, наче дитина. А у андріївських дівочих ворожіннях її душа  відчувала давню магію багатьох поколінь та усім серцем хотіла приєднатися до цього сакрального дійства.

          Справжні веселощі викликала ця ідея у Люсі. Вона ніколи не вірила ні у що надприроднє, надто реально дивилася на світ. Усьому, що виходило за рамки, шукала логічне пояснення. Та ворожити Люся погодилась, адже в цьому вбачала справжню гру, веселу забавку, схожу чимось на викликання Пікової дами в оздоровчому таборі.

          Та що можуть знати міські дівчата про ворожіння!? Якісь уривки-згадки батьків чи бабусь або якісь уламки культурного надбання, що опинились в підручниках. Цього було замало. На перервах дівчата-одногрупниці, що приїхали з сіл, щедро ділилися дівочими обрядами, про які чули від бабусь, та розповідали, як ворожать на заміжжя дівчата в їхнії селах. Та невичерпним джерелом необхідних знань стали для наших героїнь мешканки гуртожитку, адже тут були і зелені першокурсниці і випускниці, що пройшли Крим, Рим і вісім сесій, з різних куточків України. За день, необізнанні у справах дівочої долі, містянки стали справжніми профі з теорії святочного ворожіння і готові були розпочати практичну частину.

****

          - А моя мама мого батька собі наворожила, - поділилася з друзями Уляна.

          Їхня п'ятірка  у повному складі обговорювала тему ворожіння в кімнаті Марини та Ульки. Кирила допустили до дівочих справ, як експерт-консультанта, адже він єдиний з них був з села.

          - Справді? - спитала Катя. - Вони ж з Росії приїхали?

          - Так, з Росії. І там дівчата також хотіли свою долю дізнатися. Вона на святки гостювала у своєї старшої сестри, що вже була заміжня. Поклала нишком під подушку сорочку її чоловіка і попросила судженого наснитися.

          - І що, наснився? - зацікавилася Люся.

          - Якби ж то! - зітхнула Уля. - Усю ніч мама бачила уві сні чоловічу потилицю з русявими кучерями.

          Дівчата розсміялися, а Кирило додав:

          - Невже вона кожного чоловіка просила обернутися, щоб дізнатися чи не він її доля? - питання викликало нову порцію веселощів.

          - Та ні! Її сестра, обізнана на тлумаченнях снів, сказала, що мама вийде заміж цьогоріч, ще й за знайомого.

          - Та ти що! - здивувалася Катя. - Невже вийшла?

          - Таки вийшла. - вела далі розповідь Уля. - Незабаром дізналася, що до своїх родичів, які мешкали по сусідству, приїхав у гості молодий вродливий парубок. Вони в дитинстві товаришували, адже той колись жив неподалік, та у шкільні роки з батьками виїхав  в Україну. Давня дитяча дружба  майже одразу переосла у палке кохання.  Отак і справдилося ворожіння: не минуло і місяця, як мама вийшла заміж за парубка, знайомого з дитинства, та подалася за ним в Україну. А за рік вже я народилася!

          - А як же потилиця... - усміхнулася Люся, змушуючи сміятися усіх.

          Уляна підхопила дружній сміх:

          - Так у мого батька змолоду була густа русява чуприна, яка кучерями скорила маму наповал!

****

          - Історія цікава, але таке ворожіння нам не підходить. - підсумувала Марина.

          - Я пропоную дізнатися, як ви, дівчата, заміж вийдете: з великого кохання, з розрахунку чи по зальоту. - висунув пропозицію Кирило.

          - А, це те, що з подушками? - згадала Катя. - Мені подобається.

          - Мені теж. - підтримала Марина. - Три подушки в нас є, гаманець, каблучка... а лялька?

          - Оно, на Ірчиному ліжку. - вказала Уляна.

          Третьою в кімнаті з Улею та Мариною жила Іра - першокурсниця з факультету іноземної філології. Проте більшість часу вона проводила в кімнаті свого хлопця, що мешкав  на іншому поверсі. Сюди заходила лише перевдягтися та причепуритися, інколи переночувати. А її ліжко прикрашала гарна румяна лялька із золотавим волоссям, вдягнена в яскраві сукню і капелюшок. Коли її нахиляли, лялька кліпала блакитними оченятами та промовляла "ма-ма".