Глава 3 Марина. Кохання всього життя

Доводиш ти мене до божевілля

Цілунками і пристрастю, і шалом.

Протистояти я тобі безсильна...

Та все одно тебе безмежно мало.

Ана Пест

****

         - Уля! Ну ти й копуха!!! - вигукнула Марина. - Ти вже півгодини збираєшся. Я зараз зомлію, чекаючи на тебе.

          - Ще хвилиночку! Лише очі підведу... - заспокоювала подруга.

          - О, Господи! - Марина закотила свої гарні очі.

          - Ти ж сама казала, що я сіра, як миша. - виправдовувалась Уляна. - Що мені треба підфарбуватися, аби бути яскравіше.

          - Так, підфарбуватися, щоб вийти на "Хвилинку" за тістечками, а не розмалюватися, наче на вечірку чи на побачення! - Марина вже втрачала терпіння, чекаючи сусідку в чоботах і пальті.

          Уляна , взуваючись, розсміялася:

          - А якщо я людину свою зустріну? Якщо перетнуся зі своєю долею?

          - Де? На "Хвилинці"? На ринку? - здивувалася білявка.

          - А чому б ні! Можливо, на ринку, ми може в кав'ярні... - Уля  затрималась, щоб перевірити в сумочці гаманець та ключі та покласти туди телефон; потім нахилилась, щоб протерти чоботи. А на останок ще раз зазирнула у дзеркало, і, задоволена власним виглядом, обернулася до кислої Марини:

          - Ну, чого стоїмо? Кого чекаємо? Ходімо!

          За мить каблуки їхніх чобіток зацокотіли сходами.

****

          Стихійний риночок з промовистою назвою "Хвилинка" знаходився лише в парі кварталів від гуртожитку. Уля наївно вважала, що назву він отримав через свій розмір, а точніше через час, який треба було витратити, щоб пройти ринок з кінця в кінець. Та сьогодні, через три місяці з початку навчання, коли облетіло вже все листя з навколишніх дерев, Уляна зробила відкриття. Вона нарешті помітила будівлю, до якої, як вівці до вівчара тислися  риночні будки та вагончики. Голе кленове гілля вже не приховувало колись яскравої вивіски, що залишилася ще з радянських часів: "Кафе "Хвилинка".

          Поки Марина обирала тістечка для коханого Ігоря, що мав заїхати після роботи до неї на "чай-каву", Уля отетеріло дивилася на споруду, що несподіванно виринула з минулого, наче Атлантида навпаки. Вона сходами піднялася до подвійних залізно-скляних дверей, прочинила та обережно зазирула всередину. В залі знаходилося кілька чоловіків, що стоячки спілкувалися між собою за високими круглими столиками, попиваючи пиво з пляшок та горілку з пластикових стопок.

          Уля тихенько причинила двері, збігла сходами та попрямувала до будки з кондитеркою. Її перекрутило від думки про імовірність зустріти долю в такому місці.

          "Нізащо! Ні в якому кафе, ні в якому барі, ні в якій кав'ярні!" - думала Уляна.

          Їй здалося, що її переслідує запах, який вона вдихнула в тому диво-кафе: сморід з сумішів пива, перегару, табаку й чоловічого поту. Захотілося пройтися, аби вивітрити, видихнути, звільнити легені...

          - Марино, ти йди, зустрічай Ігоря! - мовила. - А я ще трохи прогуляюся. Погода чудова.

          Попростувала бруківкою до яхт-клубу, залишивши Марину наодинці із заварними тістечками та мріями про зустріч з коханим.

****

          Гуртожитське ліжко ритмічно скрипіло. На столі свого часу очікував свіжезварений обід. А на тарілці з особливим художнім смаком були викладені еклери.

          Розпашілі коханці намагалися стримувати пристрасні стогони, адже за вікном був білий день, а гуртожиток після пар гудів вуликом. З-за дверей весь час чулися голоси. А їм обом дуже не хотілося, щоб про те полум'я, яке охопило їхні зплетені тіла, пліткували сусіди.

****

          Ігор влаштувався на роботу в якусь друкарню. По середах закінчував о третій, і до автобусу додому встигав заскочити на "чай-каву" до коханої Маринки. Дівчина одразу після пар чимдуж летіла до гуртожитку, щоб приготувати щось смачненьке, наводила марафет в кімнаті, на обличчі, а потім мчала на "Хвилинку", обрати печиво чи тістечка для десерту.

          Та цього разу трохи забарилася. А все через Ульку! Варто було Марині зауважити, що та має непоказний вигляд, наче сіра миша, а могла б трохи підфарбуватися, щоб привертати до себе увагу протилежної статі, - і на нескінченні півгодини вони застрягли на порозі. А Уля, не обізнана в мистецтві  макіяжу, старанно вимальовувала червоною помадою вуста та наводила чорним олівцем довгі стрілки на повіках. Марина раз по разу закочувала очі горі. Улянин майже дитячий вигляд з двома довгими рудими кісками контрастував з її вульгарно розмальованим обличчям. Марина ледь трималася від сміху, адже виглядало це дуже комічно, та, щоб не видати себе, ховалася за маскою суворості.

          Коли на ринку чимось засмучена або просто задумлива подруга рушила вздовж трамвайної колії в бік яхт-клубу, Марина поквапилась до гуртожитку, тримаючи пакет зі смаколиками для коханого.

          Ігор вже чекав на неї біля гуртожитку.