Глава 1 Знайомство

****

Уляна, як завжди, спізнювалась на першу пару.  Бігла сходами ще за двома студентками з паралельної групи до великої лекційної аудиторії, де проходила спільна для всього курсу лекція. Дівчата просковзнули одна за одною в прочинені двері і, намагаючись бути непомітними, посунули до своїх місць. Леонора Альбертівна зробила багатозначну паузу, а потім гучним поставленим голосом запитала:

- І це знову  ті, хто живе далі від усіх!?

Аудиторія вибухнула сміхом, тому що всі, хто щойно спізнився, мешкали в гуртожитку, який стояв притул до головного корпусу університету.

Уляна дісталась останнього ряду, адже тут, на гальорці оселилась їхня нерозлучна п`ятірка. Вони здружилися з першого дня навчання: розсудлива білявка Марина, врівноважена реалістка Люся, весела спортсменка Катя, смішлива рудокоса Уля та їхній лицар - кремезнй здоровань Кирило.

Уля з Мариною були з маленького провінційного містечка, навчалась в одній школі, навіть в одному класі. Спілкувались, як однокласники, проте подругами не були. До того часу, поки не вирішили вступати до одного вишу, ще й на одну спеціальність. Потоваришували, коли їздили на консультації, екзамени, дізнаватися результати. Тому і в гуртожитку вирішили оселитися разом.

Від виробничої практики батьки Марину відкупили, а от Уляна протягом двох серпневих тіжнів щодня приїздила до універу та разом з іншими першокурсниками робила ремонт в аудиторіях. Отут, стоячи на підвіконні п`ятого поверху, з пензликом в руках та з банкою білої фарби біля ніг, Уля подружилася з Катею. Дівчата одразу знайшли спільну мову, завжди працювали в парі, тому робота для них була лише забавкою, а два тижні пролетіли на одному диханні.

Перший день навчання запам`ятався Уляні не тільки урочистою посвятою, знайомством з одногрупниками, куратором, а ще й своєрідним єднанням з універом.

Леонова Наталя Володимирівна висока худорлява викладачка англійської була призначена куратором  в 141 групу факультету української філології. Після знайомства  вона повела ввірених їй студентів до бібліотеки, що знаходилась в сусідньому корпусі, для отримання підручників. Перехід між корпусами був не прямою галереєю, а вигадливо вигнутим ще й мав сходи, тому що другий поверх у різних корпусах був не на одному рівні.

Уляна вдяглася святково: біла мережевна блузка, коротенька спідниця-трапеція, чорні босоніжки на високих підборах. Своє довге волосся, кольору темної міді, заплела у дві коси. Не щодня ж бо стаєш студенткою! Тим більш студенткою педагогічного вишу!

Вона дуже зраділа, коли дізналася, що Катя навчатиметься з нею та Мариною в одній групі. Подруги весело щебетали, йдучи за зграйкою одногрупників до бібліотеки. З вікон переходу відкривався чудовий вид на зону відпочинку у дворі універу з одного боку та на вулицю з досить жвавим дорожнім рухом - з іншого. І тут дівчата дізнались про всю підступність тутешніх сходів, коли Уляна, зробивши крок, ступила повз сходинку і зачепилась за неї підбором... 

Відчуття польоту - лише мить, наступна мить - біль у розбитому коліні і вогонь у здертих долонях, знову мить - відчуття польоту, колі підхоплюють міцні чоловічі руки.

- Ти як, іти зможеш, чи понести тебе? - спитав хлопець, усміхнувшись.

Уля не хотіла плакати, але від болю сльози самі котилися, та у відповідь на його щиру посмішку сама розтягла губи.

- Я?... Зможу... - мовила.

Поряд охали й ахали Катя з Мариною. Ніхто одразу не помітив, що поряд зупинилась ще одна дівчина. Дивилася серйозно, хоча очі сміялися.

- Ти чого рюмсаєш? Радіти треба! - сказала вона. 

- Чому радіти? - спитали разом.

- Що зараз впала, а не через п`ять років перед випускним. - відповіла.

Уляна уявила, як вона у вечірній сукні, у туфлях на шпильці невпевнено спускається цими сходами, перечепляється і, хапаючись за широкі перила, падає. Картина виявилась настільки комічною, що вона вголос розсміялася.

- І більше ти не впадеш... - сказала дівчина, і додала у відповідь на здивовані погляди, - Адже до п`ятого курсу ти ступатимеш тут обережненько, триматимешся за перила, або взагалі обходитимеш вулицею, щоб дожити до випускного цілою і неушкодженою.

На це зауваження розміялися вже всі. А ця несподіванна і болюча посвята поклала початок щирій та міцній студентській дружбі.

*****

- Знайшла коли спізнюватись! - насварилась на Улю Катя. - Горгона тобі цього не подарує!

- Так, влаштує тобі "небо в алмазах"! - згадав улюблений "перл" заступника декана Кирило, який разом з Люсею сидів на попередньому ряду.

Дівчата тихенько захихотіли. 

Заступника декана з навчальної роботи Говорун Леонору Альбертівну уся їхня група називала Горгоною. Прізвисько з`явилось випадково. Одного разу, чекаючи на пару біля кабінета навпроти деканата, вони почули дівчат-старшокурсниць, що їх Альбертівна викликала "на килим": " Вона, як Медуза Горгона. Гляне на тебе - і ти кам`янієш: ані поворухнутися, ані слово мовити, ані очі відвести... Та що там це!... Навіть дихати й то остерігаєшся!." Отак, єдиний раз почули, а прилипло - і не відшкребеш.