Глава 6. Кирило. Стріла Амура.

Ця панна -
Це маленьке ніжне диво!
Її ім`я,
Як відгомін сторіч.
Обличчя
До банальності вродливе,
Проте найкраще
Із усіх облич.
Її очима
Пристрасно й грайливо
Тобі всміхнеться
Пустотлива ніч.
І де ж той сон -
Ти збуджений й щасливий....
Та почуття твої -
Коштовна річ.

Ана Пест

****

          З коридору почулося роздратоване дівоче волання:

          - Ча-айни-и-ик!!!!

          - То, напевно, мій закипів. - Кирило підхопився та вибіг на кухню, а за мить повернувся з великим закіптявленим чайником, що мав досить антикварний вигляд.

          В кімнаті з Кирилом проживали ще двоє хлопців: Алекс з ФІФу (факультету іноземної філології) та Макс з муз-педу (музично-педагогічного факультету).

          Олексій, для друзів Алекс, був струнким привабливим блондином середнього зросту з коротко стриженим волоссям, мав живі блакитні очі та довгі пухнасті вії, які більше пасували б дівчині-кокетці. Губи були затонкі і тому надавали хлопцеві надто серйозного, а інколи навіть напруженого вигляду, та родимка над правим кутиком його губ враз видавала б в ньому серцеїда та донжуана, якби не його патологічна сором`язливість в стосунках з дівчатами. У компаніях він був активним та комунікабельним, жваво спілкувався, сипав анекдотами та жартами, а от наодинці він просто не знав, як себе поводити. Тому і занурювався з головою у вивчення англійської та німецької мов.

          Максим, Макс був повною протилежністю Алекса: високий, худорлявий, мав копицю темних кучерів з висвітленими пасмами, татуювання на зап'ястку і на шиї та пірсінг у носі й у вусі. Пронизливі карі очі, рівний античний ніс, пухкі вуста, зваблива білозуба посмішка - він був вродливим, наче гріх. В його ліжку ніколи не переводились дівчата, проте й не затримувалися надовго. Навчанням Макс особливо не переймався, хоча мав неабиякий хист до музики: грав на фортепіано, на аккордеоні та на гітарі.  Та його більше цікавило бурхливе особисте життя, яке вимагало значних грошових витрат. Тому він і влаштувався у нічний клуб ді-джеєм.

          - Чаю усім? - спитав Кирило.

         - На мене не роби, - попередив Макс, який в цей час щось шукав на поличці над ліжком. - У мене, начебто, ще пара.

          Знайшовши потрібний зошит, красунчик кинув його у наплічник, сказав "Па-па!" та зник за дверима.

          - Роби усім. - сказала за присутніх Катя. - Там ще печиво ми принесли. 

          Алекс, погоджуючись, кивнув. Він розклав на своєму ліжку безліч підручників та словників, готуючись до іспиту з німецької. Люся з Катею окупували єдиний письмовий стіл хлоп'ячої кімнати. Дівчата набрали книг у читалці та, щоб не сидіти в величезній, незатишній ще й холодній залі, напросилися в гості до Кирила. Могли б і до Улі з Маринкою піти, але була п'ятниця, і ця парочка одразу після третьої пари чкурнула на автовокзал, щоб встигнути на автобус додому.

          Кирилові сусіди нічого не мали проти компанії його одногрупниць, особливо Макс, який з початку навчання встиг позалицятися до усіх чотирьох. Та чотири рази був відшитий: Мариною - категорично, адже мала вже майже нареченого, Катериною - з гумором, тому що мала в пріорітеті навчання, а не кохання, Уляною - сором'язливо, наче боялася образити, Людмилою - різко та безапеляційно, бо не бажала розводити амури з "першим-ліпшим бабієм". Відмови Макс сприйняв гідно, і надалі приязно ставився до дівчат, міг і пожартувати і розрадити. Лише Люсі трохи побоювався, може тому і не втратив надії спробувати ще, адже торкнула за живе норовлива брюнетка. Тепер з азартом вичікував слушної миті.

          Алексові такі дівочі посиденьки у їхній кімнаті навіть подобалися. Дівчата завжди приносили якісь смаколики. І просто весело з ними було. Хоча інколи вони змушували його ніяковіти, кепкуючи з хлопчачої сором'язливості.

****

          Ще з першого дня Кирило вподобав непосидючу, завжди усміхнену Уляну. Щойно поглянув в її здивовані зелені очі, що засвітилися вдячністю, коли він підхопив її тоді біля сходів, зрозумів, що готовий гори зрушити, аби тих очей ніколи не торкнулись сльози, аби в них завжди бачити світло. Та навіть незчувся, як почав опікуватися не лише Уляною, а й усією четвіркою подруг.

          У дівочій компанії Кирило завжди почувався як риба у воді, адже з самого дитинства набув досвіду: мав чотирьох рідних сестер. А це ж яка відповідальність! Тому у квітнику філфаку знаходитись йому було дуже природньо.

          Хлопець навіть не відчув, як ніжне захоплення Улею непомітно переросло в теплі братерські почуття до усіх чотирьох одногрупниць. Він, наче молодших сестер, оповив їх турботою старшого брата.

          Жодного разу він не поглянув на подруг інакше. Та цього дня, певно, зірки в сузір'ях помінялися місцями.

          Дівчата завзято взялися готуватися до заліку з античної літератури. Люся дістала з сумки пару підручників та список питань до заліку. А Катя поставилась до підготовки з притаманною їй відповідальністю й вигрузила на стіл близько десятка книг з дослідженнями античних авторів, які порекомендувала викладачка Ганна Гаврилівна. А ще з бездонного пакету на книжкову вежу лягли "Метаморфози" Овідія, "Лісістрата" Аристофана та "Одісея" Гомера.