Нічна пригода

Цю історію розповів мені мій дід, він почув її від свого батька. Справа була дуже давно, приблизно у 1920-1924-х роках. Якраз у ту епоху використовували млини, які працювали по такому принципу: два великих камені, які лежали один на одному рухались за допомогою крил, які поглинали силу вітру та рухали "жорна". Такі штукенції називають вітряками або млинами.

Так от, однієї пʼятниці, осіннім днем селянин по імені Віктор вирішив поїхати намолоти борошна. Вітряк знаходився за межами села на невеликому пагорбі. Була дощова погода, ноги грязли у багнюці, та воли ледве тягли важкий вантаж на підводі. Уже вечоріло, та Віктор вирішив продовжити дорогу,

- Вдома грама борошна не залишилось, з чого ж хліб пекти - проговорив він собі під ніс. Діставши з кишені поношеного вигляду портсигар він виловив одну самокрутку та закурив. Випустивши великий клуб диму чоловік приліг на возі, накрившись пустими мішками щоб хоч трішки сховатись від дощу та задрімав.

Прокинувся від нестерпного холоду. Зірвався дуже сильний вітер, який пронизував до кісток. На обрії нічого не було видно, воли до того моменту уже не могли іти далі і просто стояли. Великі краплі дощу ударяли по їх могутнім спинам так що тільки бризки розліталися.

- А щоб мені під землю провалитися, темно хоч око виколи - заволав чоловік. Але іншого варіанту аніж шукати прихисток не було.Після того як його очі звикли до темряви він роззирнувся по сторонах та побачив що знаходиться під самим пагорбом, на якому височів вітряк. На той момент земля нагадувала якесь місиво трави та мокрого грунту. Вода просто не встигала просочуватись у землю та стояла невеликим шаром зверху. Зістрибнувши з підводи та добряче залаявшись чоловік почав пробиратися не гору. Він пробував зачіплятись за високу траву щоб видертись на гору та у нього нічого не виходило і він скочувався донизу. Але уже на третю спробу йому посміхнулась удача та у нього все вийшло. Відкривши двері увійшов всередину він навпомацки знайшов керосинову лампу яка висіла на стіні, поряд на підвіконнику лежало кресало. Віктор швидко запалив лампу та виглянув на вулицю, дощ стояв стіною. Спустившись трохи нижче він розгледів свою підводу, але помітив дещо неможливе, волів не було в упряжці.

- Можливо мотузки розмокли та вони розірвали їх - промайнуло в його голові. У нього не було ніякого бажання спускатися донизу, - завтра все вирішу - сказав він сам собі. Зайшов назад у млин, викрутив свій одяг, він знайшов багато пустих мішків з-під зерна, та змостив собі примітивне ліжко. Дістав свій портсигар та прикуривши від керосинки улігся. Хоч не було їжі та води чоловік не переймався, до цього добряче пообідав вдома та випив чвертку сивухи. Докуривши чоловік майже моментально заснув. Та не судилось йому відпочити, спочатку його розбудив незрозумілий звук якогось гуркотіня. Зненацька чоловік почув як щось швидко пробігло у метрах пятьох від входу, причому це не могла бути тварина, тому що був добре чутний звук двох ніг які шльопали по мокрій землі. Перевіривши чи замкнені двері, чоловік підпер їх палицею для надійності та далі влігся, але сон не йшов. Залишалось ще 6 самокруток одна з них відразу пішла в оборот.

Покуривши та трохи заспокоївши свої нерви його уже почало схиляти в сон, як тут пролунав ледь чутний стук у двері, чоловік не відреагував та згодом стук повторився. Хоча ні, не стук, цей звук був більш схожий на те як копита б'ють по дереву. Стало трохи мотрошно, слина стала поперек горла. Та це був тільки початок, слизький, писклявий голос заголосив: 

- Впусти мене, я заблудився і дуже промок, мені холодно. Не було ніякого бажання відкривати незнайомцю. Наче все стихло, як тут роздались кроки за стіною, прямо за чоловіком. «Відкривай сучий сину, бо я тобі всі кишки випущу, як і твоїм буйволам». Чоловік здригнувся, але нічого не зробив, страх скував його тіло та голос, він відчував себе безпомічним. І знову через кілька секунд все стихло. Чоловік через свою цікавість вирішив глянути у вікно, що там відбувається, та краще б не дивився. З вулиці на нього впʼялися скляні очі, ця тварюка була повністю чорна, покрита густою шерстю, чоловік упізнав його, він був дуже схожий на чорта із спектаклю «Вечора на хуторі поблизу Диканьки» який він бачив нещодавно на ярмарку. Ця істота єхидно посміхнулася, відкривши два ряди гострих окривавлених зубів та засміялась - хехехе. Віктор відлинув від скла, тремтячими руками почав хреститися та читати молитви. Проте це не допомагало, та тварюка розсміялася та прошепотіла : «Не допомагає? Ахахаа! Це тому що ти грішний, стільки людям поганого зробив. Але у мене є пропозиція: віддай мені її…

 ⁃ Кого?… - ледь живим голосом відповів чоловік

 ⁃ Душу свою, віддай мені її і я тебе не зачіплю. Ти будеш мати все, найкрасивіших жінок, купу грошей, безсмертя… Або я сам увійду і жорстоко з тобою розправлюсь - грубим голосом промовив «чорт» та зі скрежетом провів копитами по склу. Віктор був уже згоден на все, лиш би закінчився цей кошмар.

 ⁃ Добре, я згоден… Як тут у щілину під дверима прослизнув папірець та невеличкий шматок гострого каменю. Він підняв їх та поглянув на лист паперу, всі надписи були на незрозумілій мові, лиш одне слово було зрозуміло «підпис».

 ⁃ Досить роздивлятися, підпиши його кровʼю і ти вільний - демонічний голос пролунав прямо у голові

Віктор взяв в руки саморобний ніж, легко полоснув собі по долоні. Гаряча кров полинула з відкритої рани, він приклав руку до «контракту» і сильно прижав. Папірець засяяв темно червоними барвами і почав нагріватися. Терпіти було нестерпно, в очах помутніло і чоловік втратив свідомість.

Було незрозуміло скільки він був в відключці, але на вулиці уже стояв світлий осінній день. Віктор поглянув на свою руку, на ній виднівся ледь помітний шрам. Чоловік смутно згадав що вчора відбувалося. Вийшов на вулицю, прохододний вітер окутав його, знизу його воза не було, а стояв чорний, вороний кінь, настільки прекрасний, як намальований. Чоловік спустився донизу, заскочив на коня і погнав його у бік села. Невдовзі почали виднітися перші солом'яні дахи «мазанок». Приїхав додому, притнув коня, зайшов до хати. Його жінка не впізнавала його, колись чорні його кучері стали білими як сніг, чоловік зовсім нічого не проговорив, хоча до цього любив потеревенити.