Пролог.

Двоє стоять на високому пагорбі, дивлячись на колону, що покидає місто. Сонце  ще не зійшло, але вже добре видно все навкруги.  Суха минулорічна трава під ногами вкрита інієм. Холодний східний вітер дує в спину, заставляючи тулитись одне до одного, щоб зберегти хоч трохи тепла.  Це не дуже допомагає. Спостерігачі з трудом тримаються, аби не почати стукотіти  зубами. Та не  вранішній весняний мороз  їм найбільше дошкуляє. Підніметься сонце, стихне вітер, стане тепліше. Та й взагалі – можна по різному боротись з холодом - розвести багаття, заварити запашний чай, загорнутись в тяжку шерстяну ковдру з обозу і, чорт з ним, нікуди не рухатись, дочекатись теплого весняного дня . А от з відчуттям польоту в безодню неможливо нічого зробити. Тіло стало чужим і безпорадним -  голова паморочиться, руки тремтять,  ноги зводять несильні, але все дуже неприємні судоми, в животі взагалі все перетворилось на  болючий клубок. Саме так лякає Майбутнє. З великої літери, бо неначе народжується щось небачене до сьогоднішнього ранку. І тягар відповідальності за це Майбутнє такий великий, що вони до сих пір, навіть все підготувавши і почавши діяти, не можуть повірити в себе і свою вдачу. Відчуття недосконалості і слабкості  настільки потужне, що зіпсувало всю урочистість моменту. 

 Почувся хрускіт мерзлої трави  і на вершину піднялась ще одна людина.   

  -Ти знаєш, хто лежить у вас під ногами? – приємний жіночий голос завмер на пару секунд і продовжив, не дочекавшись відповіді, - Давній скіфський цар, забутий своїми невдячними нащадками. Він точно був успішним правителем, улюбленцем богів та своїх воїнів. Не кожному кладуть в могилу тонну золота. Ще й зверху тридцятиметровий курган насипають. Але, але… От як ти собі думаєш, Одіне… Купа амулетів, відокремлена голова, засипана сіллю і три срібних ножа в грудях. Я вважаю, є над чим задуматись. Мабуть його вважали непростою людиною, чаклуном. Зі складним характером. Поважали і боялись. В цих степах він зник з пам’яті людей. Майже зник. Ще двісті років назад цей пагорб називали Страшна Могила. Лякали ним дітей і не ходили повз як стемніє.

Двоє мовчали у відповідь. Жіночий голос залунав урочисто, наче вона оголошувала новий хрестовий похід перед тисячами лицарів. - І я маю надію, що твій шлях до нашої спільної мети, розпочавшись в такому знаковому місці, приведе до не менш пишного поховання. І нащадкам не буде потреби гадати – в кого це така розкішна могила.

Раптом притихла, до чогось прислухаючись, пильно подивилась на мовчазне місто. І несподівано продовжила веселим голосом цинічної старшокурсниці. -  Хоча, враховуючи всі ризики, тобі дуже пощастить, якщо буде хоч якесь поховання. І твій кістяк не будуть тягати попід кущами хворі вовки.  – Жіночка глузливо пирхнула, замокаючи. З десяток ворон раптом знялись в небо зі старої розлогої тополі біля дороги, розірвали галасом ранкову тишу і полетіли до центру міста. Мабуть ділитись новинами.                                                                                                                                                             – Чого це хворі? Хай тобі чорт! Вмієш ти підняти настрій. Ти ж казала що шанси на успіх є, і вони досить великі. Що, що, а розраховувати ти майстер. На собі переконався. А тепер я чую про смерть в невідомості і степових трупожерів. До речі, ще раз питаю. Чого це хворі вовки? І до чого тут мертвий скіф? Навіть не цікаво, звідкіля ти про нього знаєш. – в чоловічому голосі відчувалось погано приховане роздратування.

– Чого ти заводишся? Все ж нормально. – невинне здивування в голосі можна було потрогати руками - Просто захотіла трохи тебе підбадьорити. А вовки хворі, тому що здорові їдять свіжу зайчатину. І гребують дохлими авантюристами-невдахами. Яких доїдають такі ж самі невдашні рахубні вовки. Подібне до подібного. – струнка, невисокого зросту жіночка з красивим обличчям підійшла ближче до пари, що стояла обнявшись на  вершині.                                                                                                          – Пішли краще до екіпажу. Бо ви, мабуть, замерзли до кісток. Хотіла б я знати, чого ви взагалі сюди видерлись? Подивились на місто і досить. Тепер наш дім – кочова кибитка. Все як у справжніх скіфів. – лівою рукою красуня показала на дивний екіпаж, що виїхав з провулка на дорогу.  дорогу.                        – Там всередині їжа, чай і пляшка казкового бренді. Йому сімдесят сім років. Повір, це просто напій богів. Я б сказала: нектар райських садів. Я його прихопила, щоб відзначити сьогоднішній день. Пішли швидше. Поки ви тут не померли від голоду, холоду та своїх дурних, нікчемних переживань. – Останні слова вона казала вже спускаючись по стежці з кургану. Перед цим, проходячи повз парочку жінка правою рукою сильно ляснула чоловіка по сідницях.                                                                            Почувши звук удару, дівчина, що була в його обіймах, підняла очі і похитуючи головою сказала .

  – Ну от звідкіля в неї стільки нахабства? Клянусь, я її коли небудь втоплю .  – Але в голосі не було ні злості, ні образи. Питання було риторичним, в клятву не вірилось.  Вона піднялась навшпиньки, швидко цьомкнула чоловіка в підборіддя та, звільнившись, потягнула за руку стежкою донизу, з наміром наздогнати  жіночу фігуру метрів за двадцять попереду. Та стрімко спускалась стежкою пританцьовуючи,  звабливо крутила стегнами і наспівувала щось дуже ритмічне на незнайомій мові. Руки двигались в такт, доповнюючи видовище. Один в один -  індійське божество спускається до людей з небесної обителі.                                                                      

  - Цього просто не може бути. Як їй вдається з таким характером жити так довго. Хто взагалі створив це чудовисько? Навіщо? Навіщо я на все це погодився? Чому я тоді не пройшов мимо. Де був мій розум. Спав би зараз в ліжку, не ліз би в пекло до чорта в гості. Ні клятий ні м’ятий. Чому у мене немає можливості жити спокійним, тихим життям?! Ну от за що це все мені! Я з ними оскаженію, зійду з глузду і помру серед степів. Мене навіть закопати не буде кому. – Чоловік промовляв до себе, але його супутниця це все почула.