4.

Звісно, самій у хаті ночувати було страшно - і Дарка вирішила піти по селу та попроситися до когось на ніч.

- А вранці буде видно, - прошепотіла вона, перехрестилася, взялася за клямку, аби прочинити двері й забрати сумку.

 Аж раптом від дороги почулися кроки, із тихим шурхотом відкрилася хвіртка…

- А хай мене Бог боронить, - знову заговорила по-бабусиному Дарка й швидко сховалася за вибілений причілок.

Подумки вона зичила усіляких гараздів своїй свекрусі, відмахуючись від комарів, що виспівували довкола неї злагодженим хором, люто атакуючи відкриті ділянки тіла.

Краще б я зняла кімнату в гуртожитку, або квартиру, запізніло каялася Дарка про свою поспішну згоду поїхати в село, далися мені ці Гнилі Пеньки, що я тут буду робити?

Тим часом кроки наближались, Дарина втислась в стіну й заплющила очі.

Біля порогу незнайомець трохи затримався – мабуть, шукав ключа, якого не було на місці.

Згодом почулося невдоволене бурчання:

- Яка ще потороча залізла в хату?

Потім дзенькнув замок, жалібно скрипнули завіси – й усе стихло, навіть комарі кудись поділися.

Але ж він побачить мою сумку, подумала Дарка й затремтіла - від ставка потягнуло пронизливим холодним повітрям.

- Пугу, - почулося від груші, під стріхою заворушились горобці.

- Оце втрапила в халепу, - пошерхлими вустами зашепотіла Дарка, гірко шкодуючи, що не взяла з собою бодай телефона, не кажучи вже про гроші – було зрозуміло, що в її хаті оселився якийсь заброда - той самий дауншифтер, про якого казав водій, або ще гірше – безхатько, і просто так сумки їй не віддасть.

Навчена гірким досвідом спілкування із Беллою Срулівною, Дарка вже вирішила, що доведеться їй теж доживати свій вік безхатьком.

Махнувши рукою на речі, вона вийшла з-за причілка й побрела по стежці до воріт.

- Най буде так,- бурчала Дарка, змирившись із остаточною поразкою. – Піду зараз по людях, попросюсь до когось наймичкою – влітку в селі роботи по саму шию, аби були руки… а я молода, чого не вмію - навчуся, батрачитиму, та й якось проживу.

Але в селі всі спали – ті кілька хат, у яких жили люди, вже не світилися, і Дарці було ніяково турбувати господарів.

Повернувшись до свого двору, вона приречено пішла в повітку, що стояла з прочиненими дверима, турнула благеньку перегородку і остаточно махнувши на себе рукою, упала просто на купу пахучого сіна, накинула на ноги якесь рядно та провалилася у міцний сон.