Ренді Каліфорнія

Сашко поправив окуляри, постояв біля тераси свого номера й поглянув у нічне небо. Море сьогодні було напрочуд мовчазним, ніби скутим місячним сяйвом. Ліворуч у хащах майнула швидка тінь. Попереджали ж, що наприкінці серпня на цих далеких базах Федотової коси водиться всіляка нечисть.

Ну й нехай. Порівняно з нескінченними домашніми розбірками не те що перевертні — навіть сумнівні біляші на пляжах не здавалися такими кошмарними.

Лізка геть злетіла з глузду; марно було сподіватися, що на курорті її попустить. Сьогодні знову закотила скандал. Їй, бачите, не сподобалося, що Саня «занадто люб'язно» розмовляв із продавчинею в пивному кіоску.

А сама ж косилася на накачаних засмаглих хлопців, тих, що катали відпочивальників на «банані». Очима стріляла. Худорлявому очкарику Санькові це було вдвічі образливіше. Чесне слово, від розпачу хотілося піти купатися опівночі, щоб русалки утягли на глибину. Хоча яка там глибина в Азовському морі й звідки в ньому русалки.

Тепер ось вампір чи біс його знає хто спостерігає за ним із-за кущів.

Сашко закурив. Повертатися в номер усе одно не хотілося. Для дотримання протоколу треба було бодай спробувати помиритися, і він примирливо постукав у двері.
— Впусти мене! — попросив Саня, і тінь, що безшумно наблизилася, насторожилася.
— Ти збирався спати в машині? От і спи! — заверещала Єлизавета на межі ультразвуку, і через прочинені двері вилетіли зубна щітка з помаранчевим тюбиком, гепнувшись просто під ліхтарем.

Двері захлопнулися, клацнув замок.
— Братан, а я дивлюся, ти з наших, — проскрипів зовсім поруч зловісний голос. — Фраза «впусти мене» і сонцезахисний крем!

Саня глянув собі під ноги. Поруч із зубною щіткою валявся тюбик із намальованим сонечком. Оце й почистив зуби перед сном.

— Не повіриш, братан, як я тебе розумію, — вампір затягнувся, скривився, придивився до сигарети в місячному світлі. — Що це в тебе? Мальборо? Яка гидота… Геть зіпсувалися з часів олімпіади. Кажу ж: розумію тебе. Теж колись розлучився, погуляв зовсім трохи, буквально років п’ятдесят, і знову на ті самі граблі. З молодою одружився, трохи за триста. Скільки вона мені крові випила… У переносному, звісно, сенсі.

* * *

Саня з вампіром сиділи на лавці між гойдалками та пісочницею. Між ними стояла пляшка теплого самогону і два пластикові стаканчики — Саня притяг із багажника, який добре нагрівся за день під південним сонцем. На будь-якій турбазі з настанням темряви дитячий майданчик перетворюється на дорослий, нічого не вдієш, традиція.

— Чуєш, — перебив Саня, — а я от часто замислювався: ну, якби я жив так довго… скільки ви там живете… напевно, англійську вивчив би досконало…
— Або українську, — вампир усміхнувся, блиснувши іклами.
— Тю, мову й так можна знати, ну там школа, університет, словники, — Саня ляснув себе по лобі. — Так ти іноземець? Румун, чи що?
— Братан, ну ти прямо відомий фільм цитуєш. Американський я. Навіть у Білому домі працював відносно нещодавно.
— Ким це, цікаво? В управлінні людей у чорному?
— Та ні ж бо. Начальником охорони, — вампір знову затягнувся.

Саня кивнув, мовляв, розумію. Налив ще в обидва стаканчики.
— То це… Вони там теж із ваших?
— Ні-ні, з інших, — вампір хрипко засміявся. — Як тобі сказати… Бачив ось це?

Вампір витягнув із кишені плаща затерту нокію, поколупався, насилу натискаючи довгими жовтими нігтями на кнопки. Показав Санькові фото.
— Ого! — остовпів Саня. — Це ти з тим самим?!

Вампір задоволено кивнув. Обидва випили. Саня повернув гостю телефон, той недбало сховав його в кишеню плаща. І як йому не жарко? Зате комарі не страшні. Цікаво, чи кусають комарі вампірів? Чи вампіри комарів? Внутрішньовидова боротьба — найжорстокіша…

— Зараз розповім, тільки ти нікому! Побожись! — продовжив вовкулака, і Саня енергійно закивав. — Коротше, я йому якось кажу, мовляв, Бараковичу, ти ж у курсі, що кого вампір укусить, той теж стає вампіром. А він мені: прикинь, у нас, у геїв, та сама фігня!

Вампір рассміявся хрипко й заливисто, якщо ці слова взагалі можна поставити поруч. Потім пояснив, чому втік зі Штатів: зовсім невмоготу стало, таке, перепрошую, цинічне блядство навколо…

Саня згадав, що забув запитати ім'я свого нового приятеля.
— Ренді! — представився ікластий.
— Красиве ім'я, головне — рідкісне, — віджартувався Саня, намагаючись згадати, де він чув нещодавно це слово. — Ренді, ти ж не будеш це… ну, там, кусатися й кров випивати?
— Братан, ображаєш! По-перше, це все зовсім не так. На нас зводять наклепи. Літати ночами й голови відривати… Так, чисто між своїми, наші ще можуть позмагатися впівсили. Але особисто я вже не в формі: з попереком проблеми, артрит дістав. Мені, розумієш, кожен такий фокус потім боком вилазить… А ще на сьогоднішній день, повір, серед людей набагато більше мерзенних потвор, ніж серед наших, розумієш?

Саня раптом чхнув.
— От бачиш, правду кажу, — оскалився ікластий.
— Та ні, у мене це… алергія на амброзію. Тут, на узбережжі, не так сильно, а в місті зовсім дістає.
— Розумію, це як у мене на часник!

У цей час із люксового корпусу, звідкись згори, посилився п'яний гамір, загорлала з колонок мерзенна пісня з ідіотськими словами.
— Пісні з другого поверху, — буркнув вампір, але Саня не бачив жодного фільму Роя Андерссона і взагалі не підозрював про його існування.
— Рок-гурт такий, «Соплі Свистоплясова», — скаламбурив очкарик.
— Господи, і вони називають це музикою?
— Ну так, це не «Ренді Каліфорнія»! — Саня згадав, що така назва йому траплялася на збірці хітів сімдесятих.
— Ух ти, не очікував! — вампір приємно здивувався. — На честь мене назва, мій племінник грав у них на бас-гітарі. Не найдемонічніший, звісно, колектив, Lynyrd Skynyrd куди крутіший, там наших четверо…
— У сенсі «ваших»? — здивувався очкарик.
— А ти як думав? Чув, що вони витворяли на гітарах? Людині не висить життя, щоб так навчитися, тому й Френк Заппа, і Кіт Мун — усі вони вампіри, — задоволено усміхнувся Ренді. — До речі, не замислювався, чому в нього родове прізвисько Мун?
— Офігіти… Я, чесно кажучи, думав, що навпаки. Ну, типу, вампіри — це ось ці одвічні Пугачова, Ротару, Макаревич.
— Що ти, наші не бувають нездарами. До речі, замислювався, а чого це в американському правосудді іноді тюремні терміни цілком людські, а іншим разом — триста років відсидки? На кого це розраховано? Ладно, братан, мені пора. Треба до бару підтягнутися, приглянути, щоб усе було без пригод. Занадто багато всілякої швалі на цих вихідних. Бандюки, даішники, податкова, адміністрація всяка… Свято у них там якесь… Он, нагорі на балконі, вже біснуються! — процедив Ренді.