Вгору по сходах, що рухались вниз

Ранкове метро зустрічало гамором і штовханиною. Сірий, безликий потік котився до турнікетів. Літня жінка, обвішана господарськими клунками, ледь протиснулась крізь металеві пелюстки й поквапилась на платформу.

Саме тоді знизу, плавно й поважно, наче теплохід з-за обрію, на ескалаторі виплив успішний Менеджер. Стильний, самовпевнений, із непомітним, але дорогим шкіряним портфелем. Усім своїм виглядом він демонстрував, що його поява в метро — безглузда випадковість. Сходинки ескалатора одна за одною пірнали назад у підземелля. Лакована туфля Менеджера на мить зависла в повітрі — і з огидою ступила на брудну плитку.

Тієї ж миті жінка, заплутавшись у сумках, упала. Картопля, яблука, дрібні покупки покотилися в різні боки. Людський потік не спинився. Жінка рачки безпорадно озиралася ліворуч, праворуч і знизу вгору. Менеджер згори глянув на неї — і їхні погляди зустрілися. В її очах застигли нерозуміння й благання про допомогу. Жінка простягнула руку, але на півдорозі її пальці, не знайомі з манікюром, завмерли. Бо Менеджер гидко відвернувся й пішов далі у своїх важливих справах.

Над містом зійшло сонце. Біля пам’ятника гудів міський шум, а поверх нього — рев динаміків щойно відкритого Торговельного центру. Той зазивав перехожих у свою роззявлену пащу. Менеджер чекав на когось. Позирав на годинник, телефонував — без відповіді. Ходив туди-сюди, знову тицяв у екран найновішого айфона — абонент не відповідав. Небо нахмурилось, і Менеджер нахмурився теж.

Він дістав з портфеля напівпорожню пачку «Парламенту», запальничку Zippo й закурив. Повз, шкандибаючи на милицях, пройшов Одноногий. Показав жестом — дай цигарку. Менеджер щось рикнув у відповідь. Одноногий знизав плечима й потюпав далі. Менеджер озирнувся, побачив через дорогу вивіску «Кава» й попрямував просто навпростець, не переймаючись пішохідним переходом.

Коли він переходив дорогу, заверещали гальма, довго й голосно засигналила автівка. Менеджер відмахнувся, покрутив пальцем біля скроні, нервово ступив просто в калюжу. Досадно зупинився край тротуару — і тут повз пролетів лихач на спорткарі, ошпаривши його з тієї самої калюжі водоспадом грязі. На обличчі молодого чоловіка застигли образа, нерозуміння й бруд.

Чиясь рука з брудним носовичком почала витирати Менеджерові піджак. Потім з’явилася ще одна рука, і ще. Натовп циганок обступив його. Вони норовили взяти за руку, погладити по плечу, зазирнути в очі — і безупинно галділи. Поруч крутилося кілька замурзаних циганчат. Менеджер злився, відмахувався, відступав. Товста циганка вже потягла до себе дорогого портфеля, а підліткова брудна п’ятірня тим часом витягла в нього з кишені айфон останньої моделі й портмоне в тон портфелю.

Менеджер вирвався з циганського кола й поспіхом повернувся до пам’ятника. Сунув руку в кишеню по телефон — і ошелешено завмер. В розпачі й злості махнув рукою. Вдивлявся в численний люд біля пам’ятника: а раптом з’явився той, з ким мала бути важлива зустріч? Та він не знав його в обличчя, а єдиний інструмент контакту — телефон — сплив циганським маршрутом. І тоді почалася злива.

Простір біля пам’ятника майже спорожнів. Дехто пішов, дехто дістав парасолі. У звиклого пересуватися на авто Менеджера парасолі не знайшлося. Він сидів на лавці мокрий, злий і брудний, курив, потім, зігнувшись, почвалав до метро.

Коло станції він похнюплено підійшов до смітника. В одній руці тримав портфель, у другій — недопалок. Не дивлячись, жбурнув його повз урну, вільною рукою почав нишпорити в кишенях по гаманець, не знайшов і остаточно розгубився. Дістав з пачки останню цигарку, прикурив, незграбно підносячи до обличчя запальничку в тій руці, на якій теліпався портфель. Хтось його штовхнув — цигарка вилетіла з рота, а портфель — із рук. Розстебнута папка розсипала важливі файли по калюжах. Пригнічений Менеджер опустився рачки й дбайливо почав збирати свої цінні бізнес-проєкти.

Тієї ж миті з усіх виходів станції вивалив натовп. Люди мчали у своїх справах, наступаючи на папери, на портфель, зачіпаючи ногами ще дорогий, але вже брудний костюм Менеджера. Він дивився з благанням знизу вгору — ніхто не помічав його. Крім Іншого Менеджера. Той яскравою плямою вирізнявся на тлі сірої юрби. Інший Менеджер зневажливо подивився згори вниз на бідолаху й пройшов повільно у своїх важливих справах.

А тоді зненацька поруч опинився Одноногий у бушлаті — чорт зна як. Він жестом попросив закурити в Іншого Менеджера. Той простягнув напівпорожню пачку «Мальборо». Одноногий, підсилюючи прохальні інтонації на обличчі, показав два пальці: а можна дві? Інший Менеджер поблажливо відмахнувся — забирай усю пачку.

За кілька хвилин натовп біля станції схлинув. Похмурий, мокрий, брудний Менеджер підвівся з колін, тримаючи в руках розкритий портфель і брудні папери — ще недавно геніальний бізнес-план. Дощ припинився. Менеджер поліз у кишеню по цигарки, витяг порожню пачку, з серцем жбурнув її у смітник. Туди ж відправив папери. Потім, відрахувавши шість повних кроків і один укорочений, розвернувся й легким кидком відправив портфель точно в урну.

Поруч усміхнувся Одноногий. Захоплено показав Менеджерові три пальці, що лишилися: «Триочковий кидок!» Менеджер уперше за ранок усміхнувся. Одноногий жестом запросив: підгрібай, покуримо. Менеджер підійшов, вдячно взяв цигарку, роздивився напис — перебільшено скривився: «Мальборо», от докотився. Обоє засміялись.

А над містом знову розпогодилось. День знову став сонячним, знову закрутилася метушня, міський шум і божевільний ор реклами дурного торговельного центру. Усі бігли й метушились — тільки двоє сиділи на лавці й весело розмовляли, розмахуючи руками й емоційно притупуючи ногами — трьома на двох. Колишній Менеджер і Одноногий розглядали вивіски на фасаді нового центру, смикали один одного за рукави й навипередки тицяли пальцями: «Секс-шоп: є великі розміри», «П’ята нотаріальна контора "Сьоме небо"», «М’ясна крамниця "Телячі ніжності"». Потім озиралися на всі боки й азартно виглядали смішне в буденному. Ось ішов парубок, на футболці напис: