Даринка і зайчики

Жила – була дівчинка Даринка. Вона любила ходити в дитячий садок, могла рахувати аж до двадцяти, знала всі букви алфавіту. В неї було дуже багато іграшок. І, можливо, саме тому Даруся ніколи не складала іграшки на місце. Візьме, наприклад великий короб із іграшками, переверне його, погуляє в свої ігри і, як мама не просить, як не сварить Даринку, іграшки так і лежать розкидані. Матусі набридає наступати на деталі конструктора, перечіпатися через ляльки, і вона сама все збирає і ставить на місце.  

   Одного разу мамі треба було поїхати з дому на цілий день у своїх дорослих справах. Даруся залишалася вдома з бабусею. Мама попрохала дівчинку вести себе чемно, не смітити, не розкидувати іграшки. Даринка пообіцяла мамі, що все виконає, але ввечері бабуся, зайшовши в кімнату дівчинки, перечепилася через м’ячик і боляче вдарилася ногою. Бабуся ойкаючи сказала, що Даруся не жаліє її. Замість того, щоб вибачитися перед бабусею і прибрати іграшки, Даринка насупилася, відвернулася, включила телевізор і стала дивитися  казку про двох зайчиків –бешкетунів, яких звали Вухастик і Стрибунець.

   Зайчики в  телевізорі знущалися над іншими іграшками. То кнопку на стільчик підклали. Кошенятко стрибнуло на стілець, вкололося і заплакало. А то приліпили двосторонній скотч на підлогу у ванній кімнаті. Цуценятко прийшло вмитися і – прилипло. Загавкало, почало кликати на допомогу. То борошно розсипали в кухні. Всі, хто заходив на кухню, забруднювали лапки. І невдовзі весь будинок уже був у борошні. Всі іграшкові тваринки плачуть, прибирають там, де насмічено, а бешкетуни тільки сміються і радіють, як гарно вони пожартували.

            Даринка, дивлячись мультик, теж сміялася разом із героями казки. І раптом сталося непередбачуване! Зайчики повернулися обличчям до екрану і подивилися прямо в очі Даринці. В Даринки від того погляду по спині забігали мурашки. І тут… з екрану телевізора вилізла заяча ніжка, потім друга… третя… четверта, а затим на підлогу Даринчиної кімнати стрибнули два зайчика. Вони посміхалися, але якоюсь недоброю посмішкою.

-Це саме те, що нам потрібно. Дивись, що у неї робиться в кімнаті. Вона вміє поводитися з іграшками. Розкидає їх, забуває про них, нехтує ними.  – сказав один із зайців іншому

-Так, так – відповів інший заєць – Забираємо її

Даринка хотіла крикнути, що вона насправді хороша, добра дівчинка, що ще не встигла прибрати іграшки. Дівчинка хотіла позвати бабусю, але їй  начебто хтось рота заліпив. Вона не могла промовити ні звуку. А зайчики тим часом схопили Даринку за руки. Їй здалося, що налетів вітер і потягнув дівчинку кудись. Через декілька секунд вітер припинився, і Даринка опинилася в чужій кімнаті. Але кімната здалася їй дуже знайомою.

-Це ж кімната Вухастика і Стрибунця. Але ж вони живуть в телевізорі, а не в справжньому житті – подумало дівча.

Даринка роззирнулася навкруги і побачила біля вікна двох велетенських зайців. Зростом вони були дівчинці по плечі. Вони щось між собою шепталися і загадково посміхалися.

-Що це ви там надумали?! І для чого притягли мене сюди? – крикнула до них Даруся.

-Ми будемо бешкетувати з твоєю допомогою –сказав Вухастик

-Але я не хочу бешкетувати

-А ми тебе заставимо – хором сказали зайці і захихотіли

-Ще побачимо, хто кого заставить – подумала дівчинка, але вголос не сказала нічого.

-Я хочу їсти – сказала Даринка

Вона не стільки хотіла їсти, як намагалася відволікти зайців і самій зібратися з думками.

Стрибунець розплився в посмішці.

-Тільки без ваших вибриків! – крикнула Даринка

Стрибунець відразу став серйозним.

-Ні, ні, тобі ми не будемо давати гірку їжу. Ти нам потрібна для бешкетунства- сказав він.

Вухастик приніс морквинку і листочок капусти, подав дівчинці і, навіть, сказав

-Смачного

Даринка спочатку хотіла покапризувати, щоб зволікти час, але передумала. Вона оглянула морквинку з усіх сторін і обережно відкусила маленький шматочок. Морква виявилася смачною, і дівчинка з’їла її всю. Листочок капусти Даринка поклала в карман своїх штанців. Вухастик і Стрибунець уважно спостерігали за нею. Коли вона закінчила їсти, зайці взялися за лапки і почали кружляти навколо дівчинки.

-Перестаньте, в мене голова крутиться через вас! – прикрикнула на них Даринка.

-Це ми від радощів, що у нас є такий гарний помічник – відповів Стрибунець

Даруся вирішила не заперечувати зайцям, а прикинутися, що готова їм допомагати.

Вухастик підійшов до вікна і покликав дівчинку до себе. Вона підійшла і визирнула надвір. На вулиці було все так само, як і в людей. Росли дерева, квіти, трава.  Висіли плакати з рекламою морквяних страв і одягу із листя лопуха. Такий плакат з рекламою висів під самим будинком Вухастика і Стрибунця. Його було прив’язано між двома колонами. Спинкою до реклами сиділо маленьке кошенятко. Воно було таке гарненьке, пухнасте, в нього були дуже добрі очі. Даруся добре роздивилася його оченята, коли кошенятко повернуло голівку, поглянуло на дівчинку і посміхнулося їй.

-Бачиш, кошеня веселе? – звернувся Вухастик до Даринки. - Треба йому настрій зіпсувати. Ти зараз візьмеш степлер і зайдеш ззаду кошеняти. Тебе не буде видно за плакатом. І ти пришпилиш кошеня до реклами степлером. Вийде дуже гарно. Кошеня в одязі із лопуха! Подивимося, як воно тоді посміється! Ха-ха-ха. – і Вухастик зі Стрибунцем голосно зареготали.

- Добре- сказала Даруся – але мені потрібна ваша допомога. Кошеня треба відволікти, щоб воно мене не побачило. Тож ти, Вухастику, разом із Стрибунцем ідіть, станьте поряд із кошенятком  і поговоріть з ним. А я тим часом  його пришпилю. 

- Це ти правильно придумала – сказав Стрибунець і подав Даринці будівельний степлер.

Стрибунець і Вухастик вийшли першими. За ними – Даринка. Зайчики підійшли до кошеняти і почали з ним розмовляти, а Даринка тихцем підкралася ззаду, направила степлер і різким натискуванням пришпилила до полотна реклами хвостик…Вухастика!