Король та його Дама.

- Мамо, а що таке «Трійця»? – Гукнула Даринка з кімнати.

- Де ти таке вчула, мені потрібен контекст.- Озвалась мати.

- Та свято таке є, я отут вичитала.

Дівчинка вбігла в кімнату матері і тицьнула сторінку.

- Це особливий день, коли людина влаштовує свято, сонце стоїть тоді в небі довго.

- Як це пов’язано з «трійцею»- це що, троє людей? Чи це Сонце, Місяць та Земля? 

- Ну, так, це той тривимірний світ, який ми бачимо. Реальність. Це перші отримання бажаного. Реальні.

- Поясни. – Даринка крутнулась на одній нозі, підтикнувши другу, встала наче лелека.

- Якщо коротко, то це коли хтось пережив втрату, то через 50 днів, якщо щиро робити дії до нової власної справи, отримати ще краще, аніж втрачене, відбувається прихід зі сторони і неочікувано чудесно. Але це реальне. Допомога, прибуток, надання чогось, будь-що вважається за відновлення.

- Це що в один день відбувається? Треба просто почекати?

- Ні. Цей день в кожного свій. Він трапляється на 50-й день, після втрати джерела енергії, яка давала втрачене. І, звісно, що не сидіти і чекати, а робити дії. Тоді станеться відновлення джерела і отримання реально відчутних результатів.

- Зрозуміло. Це те, що я вирахувала по шаблону Типика. Але що відбуваєтсья за ці 50 днів, якщо займатись власною справою, робити дії?

- Зі сторони скажуть, що тобі це з неба впало чи те, що тебе хтось береже. Насправді це щось инакше. І те, і те, і інше –правда.

- Хм. Цікаво. А далі що?

- А далі ти обираєш, чи так вже це тобі було дійсно потрібно?  Чи то є символічна втрата чогось, а ти перебільшила? Чи то ти втрачала те, що тобі вже не потрібне було і що вимагало покращення? 

- Знак?

- Знак.

Почувся дзвінок в двері.

- Я відчиню. Йди до себе. Ми не чекаємо гостей.

- Ну мам!

- Йди до себе.

- Добре.

Даринка пішла в свою кімнату та залишила двері прочиненими.

- Вітаю. – Почувся мамин голос.

- Любов?

- Так. Любов. Слухаю вас.

Даринка почула стукіт у вікно. За ним стояв Роман з якимсь чоловіком і махали руками. Дівчинка відчинила вікно:

- Що таке? Чому ви тут? Хто це?

- Це мій тато. Вилазь у вікно. Ми підем звідси. Так треба.

Даринка прислухалась до відчинених дверей.

- Нема часу! Бігом! Мама твоя справиться!

Даринка не відчула змін в голосі матері. Стрибнула на підвіконня і далі в обійми батька Романа. Той підхопив її і поставив на землю. Всі втрьох побігли мовчки до авто, де за кермом сидів дід Петро.

Любов почула, як автівка від’їхала і посміхнулась.

- Звісно, проходьте, але доньки немає. Вона в бабусі. За кордоном. Рокіти теж я давно не бачила. То може чаю і ви мені розповісте всі подробиці, нащо вони вам? А чому Роман не прийшов, якщо ви від нього?

Жінки зайшли в будинок.

Люба зачинила двері і пішла вперед, показуючи дорогу.

---

- Роман, що за викрадення?

- Даринко, вітаю. – Озвавсь Петро.

- Вітаю. І вам вітання, - Даринка звернулась до батька Романа.

- Ти не думай, що там небезпека. Мама твоя справиться. Але нам потрібно знайти Віру. А тільки ти її можеш відчути.

- Віру? Нащо вона вам?

- Ті гості, що прийшли, вони шукають тебе і твою тітку. Рокіту.

Даринка засміялась.

- Мене вони ще можуть знайти, а от Рокіту навряд.

- Чому?

- Бо це темна сторона мами. Я їм не заздрю, коли вони її відкриють. Та цього не станеться. Мама в безпеці дійсно.

Роман отетерів.

- Чекай, тато казав, що це цілителька! Так же?

- Ну, - батько Романа кивнув, - я так і чув.

- Цілителька. Але вона кардинальна цілителька. Це відбувається як другий день народження. Воскресіння. Коли інші роблять вибір і чекають, що відбудеться відновлення.

- Вбивство і щоб уникнути покарання?

- Так. І уникають, коли вбите повертається. Але і життя не рухається. Це так би мовити, закільцьовування. Влада отримується Рокітою, яка дає надію. Сліпу надію.

- Надія це не Віра.

- Авжеж. Тому є різниця. Та вони не в курсі. Бо не знають, що мама і є Рокіта. Інша сторона.

- Але ти сказала, що можуть відкрити.

- Якщо в них є ключ.

- Який ключ? – Роман дивився зчудовано, - хіба до людини можна підібрати ключ?

- Звісно. – Даринка торкнула діда за плече. – Можна я скажу їм?

- Та, можна. – Дід гмикнув собі усмішкою.

- Ось. - Даринка розкрила долоню правої руки і тицьнула пальцем в основу кисті, - отут є пентаграма. Це і є ключ. Тобто я.

Вішудха. Відчувай кому можна довірити власне бачення і розповісти про це такому однодумцю.

Це від’єднує суть від зайвого. Щоб пояснити іншому хоч на 1% свій світ і своє бачення потрібно мати словарний багатий запас та вміння ним користуватись. 

- А як цим ключем користуватись? – Запитали в один голос син та батько.

Даринка підвела ручку до чола Романа і притулила до його ґулі. Той не відсахнувся. Авто зупинилось.

Дівчинка притулила місце пентаграми до чола.

Аджна. Інтуїтивно відчуваєш енергії людини, яка стає парою. Відображенням. Де все є доповненням того, що відсутнє.

В діда тренькнув телефон з повідомленням.

- Дітвора, нам пора.

- Що там? – Запитав Роман.

- Ліза. Донька Віри. Я питав в неї про матір. Нам зараз перекусити і вирушати негайно. Ходім.

Всі пішли до кав’ярні, що наче виросла з-під землі. Раніше тут Роман її ніколи не помічав. Але зараз вона була.

Даринка трималась за руку Романа і в неї наче крила пробивались там десь за спиною чи в її взутті теж. Роман стиснув пальці і кинув на ходу:

- Ключик мій. Безмежний колодязь знань та нового.

- Ага. – Даринка стала наче дорослою. - То ми разом в пригоди?

- Звісно. Я з тобою. Ми разом.

Сахасрара. Котра з чотирьох в Даринці проявиться, та і керуватиме на Землі через  Місяць під Сонцем.