Не пророцтво. Це енергії.

Роман дивився в нічне небо і його думки раз пораз повертались до дивної дівчинки, яку він наче знав з минулого життя.

- Нічого дивного, - мовив він сам собі, - стільки подорожувати за ці 4 роки війни, яка тривала 13 років.

Нарешті він повернувся в рідну країну, щоб знайти руїни власного будинку.

Тоді, коли всі їхали з міста, десь пропала його кішка, яку він брав з собою всюди. Та дала драла з його рук, щойно побачила клітку папуги, якого теж загубили. Звісно, що клітка птаха- це не звична сумка Дасі, але все ж яка не яка в той ранок притульна домівка в подорожі, яка триватиме хтозна скільки.

- Ти сумуєш? – Дід вийшов на ґанок разом з онуком і сперся на стіл.

- Ні. Чому ти так говориш?

- Я почув слова. – Старий підійшов ближче, обережно обійняв онука за плечі і, дивлячись на зорі, мовив, - мені здалось, що ти сумуєш за минулим.

- Та ні. Я згадував одну дівчинку. – Роман замовк. Йому було ніяково питати в діда про особисте, але в хлопця нікого ближчого не було. Кішка теж зникла, а вона знала всі таємниці Ромки з дитинства.

Дід мовчав.

- Діду, чи було в тебе таке, що ти наче знаєш людину, але вперше її бачиш?

Старий обперся на перила ґанку і трохи відсторонився. Роман видихнув, бо не дуже любив, коли його жаліють. Парубок дивився на сиве волосся діда, що срібнилось від тьмяного ліхтаря і чекав відповіді.

- Колись ти мені не сказав третє бажання. Ти ж зрозумів його? – Дід не дивився на онука і не чекав відповіді. Той ствердно кивнув і яскравий спогад промайнув так, наче це було вчора. – Тоді ти повинен знати, що в світі час може йти по-різному. Це наче ти живеш добу, а насправді пройшло майже пів року.

- Чому так?

- Кожна подія розвивається не з дня в день. А в моментах. Від моменту до моменту. І таких подій, що відбуваються, безліч та вони всеодно мають узагальнення, щоб нашому мозку було зрозуміліше і іншим людям. Це 12 Домів. Сфери життя, які розвиваються в свій період часу. Роблячи одну справу ти активуєш одну сферу.

- На щось схоже.

- На «Типик». Події відбуваються в часі і в повторі.

- Третє бажання, - Роман замовк і додумав до кінця: «вміти своє вдосконалити з наявними ресурсами з періоду в період», він усміхнувся і глянув на зорі, - діду, знову та ніч.

- То й так. Відчув?

- Так, діду, відчув. Це другий момент, всього другий момент за кілька років?!

- Ну то так і є. Всього другий момент. Але ж між цими моментами ціле життя інших.

- Я жив інші напрямки, але не жив в цім.

- Значить прийшла пора.- Дід усміхнувся і прошепотів.- Як гадаєш, вона тут?

- Смерть? Не знаю.

- Вона може бути в різних образах, пам’ятаєш?

- Так.

- То що ти хотів запитати? Гадаю, що  цей момент, що  ти згадав ту ніч (оповідання "Дід та онук") має пряме відношення до дівчинки.

Роман повільно повернув до діда обличчя і його вираз став прямим доказом того, що саме Даринка була тою іпостассю Смерті.

- Ні, - хлопець струснув головю, - не може цього бути! Ти що! Діду, це ж дівчинка!

- Гадаю, що це так, вона дівчинка. Але все ж не випадково такі значущі символи. Поспостерігай чи відслідкуй події.

- Та нема що згадувати чи відслідковувати.

- Певен? Розповідай. – Дід всівся на лавку. – Давай, я чекаю.

- Ну, я зустрів дівчинку. Даринку. Вона мені здалась знайомою. Це могло бути, бо я бачив багато облич в ці роки. Вона могла вирости.

- Місцева?

- Так. Вона живе біля школи.

Дід виглядав спокійним і Роман продовжив.

- Вона така …така….серйозна і поважна, мов та королева.

- Дівчинка, мов королева? Може принцеса?

- Та ні. Саме королева.

- Скільки їй років?

- 10 чи 11… я не знаю. Приблизно так.

- Хм….королева кажеш. – Старий почухав в задумі свою долоню зашкарублими пальцями і за мить, примруживши очі, запитав, - а кого вона нагадує?

- Дасю, - випалив хлопець та засміявся. – Діду, от якби ти не спитав, а тут перше, що на розум зійшло.

- А коли Дася пропала скільки їй було?

- 5 чи 6 років.

- А звати як ту дівчинку?

- Даринка. – Ромко здивовано округлив очі, - та ну, діду, не може бути. Це ж накладка якась. Не могла кішка перевтілитись в дівчинку.

- Смерть могла.

- Ти говориш про це, бо ти «варишся» в цьому і всі твої думки на це! – Роман спалахнув від емоцій, - ти тільки отак про світ і думаєш! А він реальний.

- Тоді поясни мені другу ніч, яка зараз. Що ти відчуваєш в глибині душі?

Роман знітився, бо як не душив в собі оті нереальні думки-додумки, а всі вони разом створювали червоний крикливий фон: «ти знаєш, що дід правий!».

- Ти правий. – Витис хлопець з себе. – Але щоб в це повірити мені, я повинен розібратись в цьому.

- Ромко, Смерть тебе покинула, коли ти виїхав з країни, бо її справи тут були.

- Краще б вони були на мордорі.

- Так вона ж не є плоттю. Це тільки її енергії. Вона всюди, де висока концентрація її бажання.

- А як я можу ці дві ночі порівняти? Ти казав про третє і я це знаю, але я не можу скласти ці пазли в картину.

- Бо в тебе всього дві ночі.

- І це факт. Я поговорю з нею.

- Поговори.

Дід крекнув і завершив, встаючи з лавки:

- Ти не намагайся завершити справу в нуль. Це важливо.

- Так. – Роман не обертався, а знов дивився на зорі.

- Бо тоді неможливо продовжувати жити вічно. Як я.

Спина Романа напружилась. Він чув, як дід піднімався вже сходами на другий поверх будинку.

- Даринка. Хто ж ти така? І чи знаєш ти кішку Дасю. І як ти пов’язана зі Смерттю? І , - в хлопця наче очі на спині відкрились та простежили поглядом чи подумки шлях діда нагору, - невже дідо живе вічно? 

---

Ніч поступово згасала і ранок осяяв кімнату променями світла.

Даринка за цю ніч наче перестала існувати. Ні, вона була, жива, ось тут все її тіло під цією ковдрою, в піжамі з якої вона не хотіла вилазити.