Глава 21. Чого бідний – бо дурний, а дурний – бо бідний

****

Саша опам'ятався, коли Дарини уже й видно не було. Її слова настільки вразили, що він закляк. А сам то! Сам дурниць наговорив! Про дитячу закоханість і брата ще й згадав. Це все через ревність! Як побачив, що вона вчора іншому усміхалась, не міг ніяк зібратись. Вигнав обох. Хоча не планував. Само собою вийшло. Дарина побігла, як завжди тікає від нього, а її кавалеру прийшлось ще й допомогти:

– Вам особливе запрошення потрібно, юначе?

Студент неохоче поплівся з аудиторії, а Ясін продовжив лекцію уже більш впевнено. Хоча ревність все ще душила неприємними липкими та холодними руками.

Після заняття попросив Даню зателефонувати Дарині, але та не відповідала. Ну що ж,  ні то ні. Значить, поговорить з нею завтра.

Поговорили, правда не зовсім вдало. Саша хотів спокійно попросити, щоб дівчина забула його, а вийшло якось гидко і неправильно.

«Ну і скільки я за тобою ще бігати маю?» – запитав сам у себе подумки й, розрахувавшись, вийшов з кафе. Дарини, як завжди, і сліду не залишилось. Дістав телефон і набрав знайомий номер. Не відповіла. Вирішив подзвонити Дані.

– Алло, – відповів сонний голос.

– Привіт, Дань. Здається, я її образив.

– О Боги, ну коли ви вже перестанете мені нерви тріпати? – з динаміка почувся шурхіт і стук. Через хвилину Даня говорив щось не в слухавку.

– Її немає, Дань, – хтось відповів.

– А коли буде?

– Не знаю. Вона мені нічого не говорила. Поняття не маю, куди поділась.

– Ясно. Якщо повернеться – дай знати, – знову шурхіт, а потім уже чіткіше, – слухай, Ясіне. А ти не думав про те, що… може… ну є малесенька, крихітна така вірогідність того, що вам варто бути разом? У?

– Саме зараз і думаю…

– Дурень, ой дурень! Подзвоню, коли з'явиться. Давай.

Ясін уже вернувся у свою пусту квартиру, коли раптом вирішив зателефонувати Ярині Іванівні, мамі Даринки. Сам не знаючи, навіщо це робить, набрав номер ще у верхньому одязі. Мабуть, хотів упевнитись в словах дівчини.

– Алло? – здивованим голосом відповіла жінка. Ох, а він навіть не поглянув на годинник. А раптом уже пізно? Ні, не пізно, тільки дев'ята вечора.

– Алооо, Саш! Трапилось що? – треба якось відповісти, а слова не йдуть.

– Алло… трапилось… ваша Даринка мені трапилась…

Заплющив очі й стукнувся головою об стіну в коридорі. Що ти мелеш, дурню?

– Ну… – розгубилась колишня колега Саші. – Знаю, вона трохи може бути нав'язливою, але… Якщо хочеш, я з нею побалакаю і… Поясню, що не потрібно тебе переслідувати.

Жінка говорила трохи невпевнено, запинаючись. А Саша сам не знав, чого він хоче. Здається, дах остаточно з'їхав, бо йому зовсім не хотілось, щоб дівчина відчепилась.

«Мій маленький реп'яшок…» – подумав Саша і наважився.

– Ні, ні, я хотів запитати… Правда, що ви не проти… Ну… – Боже, як же ніяково таке говорити. Дорослий, а почуває себе, наче підліток. Закоханий підліток. – Того, що ми будемо разом?

Ну все, дороги назад немає… Сказав і затамував подих, очікуючи відповіді.

– Ну Сашенько, хіба ж я можу бути проти? – уже веселіше заговорила Ярина Іванівна. – Ти ж у нас такий славний! І живеш зовсім поряд з нею! Я ще тоді, як ти її додому проводив у нас, в Добро-Дарі, пропонувала Дарині, що можу поговорити з тобою, але вона відмовилась чогось. Ну я й подумала, що самі розберетесь, а тут…

Далі Саша уже не слухав, дочекався, коли жінка замовчить, чемно попрощався і набрав номер Дарини. Весь цей час він так боявся осуду близьких, що навіть і не припускав, що вони можуть бути не проти. Господи, скільки ж часу упустив! Скільки неприємних слів наговорив! Треба терміново все виправляти! Але спершу один дзвінок.

– Алло… Мам…

Сказав усе прямо в лоб, щоб не мучити ні себе, ні маму.

– Сашо, це твоє життя і тобі обирати. Я буду тільки рада, що ти нарешті не сам!

«Чого бідний – бо дурний, а дурний – бо бідний» – згадалась Ясіну приказка і він, розправивши плечі, упав на диван у верхньому одязі. Залишилось знайти Даринку і все буде добре.

****
Після чотирьох рожевих коктейлів і вдесятеро більше підморгувань несимпатичного бармена, я вийшла з нічного клубу і сіла в таксі.

– Котра година, не підкажете? – запитала у водія і той лиш рукою махнув на панель приладів. 5:40. Прекрасно. Назвала адресу і через двадцять п'ять хвилин уже зайшла у свою кімнату.

– Ну нарешті! Ти де шлялась, Фафлей? Я уже всі морги обдзвонила! – стала сварити мене Рита, прикладаючи телефон до вуха. – Дань, вернулась. Ціла, все в порядку. Дарино, ти хоч розумієш, що ми хвилювались? А якби з тобою щось трапилось?

– Хто моїй мамі подзвонив?

– Точно не я! Що ти собі думала? – подруга сердилась, але в мене не було сил з нею сперечатись. Просто переодяглась в піжаму і завалилась у ліжко.

– На пари не піду, нехай Даня відмаже, я його виручала не раз.

– Хамка! – сказала Рита і теж лягла у ліжко.

Прокинулась я від того, що у двері хтось стукав.

– Секунду! – голова боліла, а язик не слухався.

Поглянула на годинник і зрозуміла, що проспала майже весь день, уже сутеніло. Стукіт не припинявся.

– Да щас!

Відкрила двері й в них з'явився Даня, але увагу мою привернув величезний букет червоних троянд. Я зрозуміла, що вони зовсім не від мого друга... це Саша передав, знову...

– Скажи, що я все усвідомила і не збираюсь за ним бігати. Це була справді погана ідея, – сказала одне, проте в душі туга, і зрадницькі сльози на очах. Вийшло зовсім не щиро.

Закрила двері у Панченка перед носом, щоб не піддатись спокусі та не забрати чарівні квіти.

– Він хоче поговорити, Дарино, – Даня сказав це ніжно і тихо, проте я почула навіть крізь двері.

– Наговорились уже вчора! – прокричала крізь плач – нічого з емоціями вдіяти не змогла. Стрибнула у ліжко та накрилась з головою.

Через хвилину почула, як відчиняються двері. Ооо, потрібно було замкнути їх.

– Даню, вийди, я не хочу нікого бачити.

Почула, як хлопець поклав квіти на стіл і сів біля мене на ліжко. Різко скинула ковдру та викрикнула:

– Дай мені спокій!

Але побачила перед собою не Даню, а два блакитних топази, що дивились на мене винувато, каючись. О ні! Я ж виглядала, наче після асфальтоукладача! Волосся сплутане, очі запухлі, з розмитою сльозами косметикою на щоках. А Ясін, наче з глянцевого журналу зійшов, в чорній футболці з яскравим принтом, блакитна куртка під колір очей лежить поряд і бейсболка, козирком назад, як мені подобається. Одразу ж накрилась знову ковдрою, а серце, моє зрадливе серце заколотилось, як у маленького крільчати.

– Якщо ти прийшов знову говорити про те, що ми не пара, то можеш іти геть. Я все з першого разу зрозуміла.

Саша у відповідь засміявся.

– Ну гаразд, не з першого, але після вчорашнього точно все зрозуміла.

– Я говорив з твоєю мамою.

Голос його такий ласкавий і добрий, приємний, що я не змогла стримати стогін.

– Вона не проти, – продовжив він.

– Теж мені новина, – відповіла байдуже, затамовуючи подих.