Глава 10. Тону

...Літо видалось вкрай гарячим, а канікули веселими. Випускний разом з його хвилюваннями залишився позаду і я суворо заборонила собі подумки вертатись до того дня, хоча Ден досі дувся на мене з цього приводу. Він образився, що я пішла так рано, коли в нього «стільки планів прогоріло» через мою відсутність. Що там були за такі важливі плани я навіть не цікавилась, та й взагалі, чесно кажучи, Ясін перестав мене приваблювати так, як це було раніше. Я, наче подивилась на нього з іншої сторони, помітила неприємні риси характеру. Ден справді вважає, що весь світ крутиться кругом нього. Всі йому щось винні. Проте зустрічатись ми не перестали. Навіть не знаю чому. Мабуть, через оті брехливі «люблю», що тепер було соромно їх вимовляти.
 

...– Мам… ти тільки не сварись, добре? – здається я конкретно влипла.

– Дарино, тільки не кажи, що ти згубила документи… – мама закрила очі в очікуванні признання.

– Ні… я… ну коротше... я подала документи на журналістику…

Свою маму такою прифігівшою я не бачила ніколи. Очі полізли на лоб, руки застигли на рівні грудей, а пальці ледь помітно сіпались. Здається, мені зараз влетить… Але я все продумала. Все вийшло спонтанно і неочікувано. Я уже давно знала, що Данька збирається вступати в той столичний виш, що і я. Вірніше, в той виш, що мама збиралась мене упхнути. От ми й домовились – поїдемо разом подавати документи – так веселіше. Моя мама не змогла поїхати – щось там в школі її затримало. Відправила зі мною тата. Всю дорогу до Києва Панченко не замовкав про свою журналістику і вихваляв наскільки ж це крута професія.

– Таааату… ти ж не скажеш мамі, якщо я подам документи теж на журналістику?

– Нууу… – батько трохи розгубився, мовчки роздумував над моєю ідеєю, а потім видав. – Якщо тільки ти сама скажеш їй пізніше.

– Дякую, таточку! Дякую! – і кинулась обіймати тата. – Ти у мене найкращий! Я все сама їй скажу, правда!

Розповіла. Тільки коли закінчилась вступна кампанія і я впевнилась, що мене прийняли на бюджет. Мама ще довго ображалась на тата, проте мене не покарала (що дуже дивно!).
 

****
...Одного теплого липневого вечора Ден забрав Дарину на прогулянку. Вирішили йти на вогнище, де точно збиралась вся молодь Добро-Дара. Топали собі повільно до місця призначення, тримаючись за ручки, та сміливо обговорювали плани на майбутній навчальний рік. Ден перший почув звуки гітари та хотів уже було розвернутись, щоб Дарина не впізнала, проте… вона почула. Завмерла, мов статуя на постаменті й навіть трохи витягла шию, повернувшись правим вушком в сторону чарівних звуків.

– Це що? Це… Олександр Макарович там співає? Твій брат?

Ден зле скрипнув зубами й поплівся за своєю ґьорлфренд слідом. Ясін точно знав, що не варто туди йти. Бачив, як дівчата сходять з розуму, коли Сашко бере гітару в руки, а вже коли співає, то хоч на сцену його випихай – мало не Олег Винник. Ось вони уже майже дійшли до групки людей, що зібралась кругом брата, Дарина все ще тягнула Дена за руку, уже сильніше, наче спішила, що не встигне. І справді, Денис розумів, що звучав останній акорд нашумілого минулого року хіта Алекса Рікса «Твоя». Хлопець з полегшенням видихнув, пролунали аплодисменти й підбадьорливі викрики.

«Концерт! Як справжній концерт!» – подумав уже не на жарт розлючений Ясін.

Хлопець гадав, що брат уже піде на поклін і взагалі звалить додому, але гітара через мить знову ожила в чарівних звуках. Спина хлопця покрилась мурахами, коли він розпізнав пісню, яку старший брат часто співає вечорами на ґанку їхнього дому. Спеціально для неї співає!... Хоч вона й не може почути! А тепер почує…

Даринка саме протислась крізь натовп у перші ряди, щоб побачити на власні очі виконавця, Ден тримався строго позаду і навіть обійняв дівчину зі спини, наче заявляючи «Моя! А всім іншим – зась!», коли Саша заспівав свій власний кавер на цю пісню.

Ти застрягла в моєму серці,
Як куля посеред бою.
Розстріляний і бездиханний
Воскрес під твоєю рукою.
Накладені зверху плити
Так важко їх нести часом.
Та зая, твоє миле личко
Так світло і ясно. 

Тону, тону не знаю що робити
Та як без тебе жити, я тону...
Тону, тону не випливу без тебе,
Та може вже й не треба... бо втону.

Денис відчув, як гулко у Даринки забилось серце, коли брат підняв голову і здивувався, виявивши їх серед натовпу. Співати не припинив, а просто відвів погляд і продовжив далі. Проте уже не сам. Денис підхопив і в один голос з братом заспівав:

Пив повітря твоє на світанку,
Водичку пив до останку.
Та з вечора теплеє ліжко
Стало холодним до ранку.
Бачити сни з тобою,
На вік би в них залишився.
Та давнє у мене безсоння,
А з кулею в серці спокійніше спиться. 

Тону, тону не знаю що робити
Та як без тебе жити, я тону...
Тону, тону не випливу без тебе,
Та може вже й не треба... бо втону.**

****
Опинившись вдома, я першим ділом полізла в гугл – знайти пісню. Все, що мені запам'яталось – «тону, тону, тону». Я наспіх настрочила з помилками три слова і…. Бінго! Пісня виявилась дещо не такою… Олександр Макарович співав зовсім інакше, та й голос у нього божественний… а коли підтягнувся Ден, то мене взагалі наче струмом пробило. Та братам на сцену потрібно терміново, а не оце от все… Я навіть більше заповажала свого бойфренда після сьогоднішнього вечора, побажала йому гарних снів і після, здається, десятого повтору тепер моєї нової улюбленої пісні, солодко заснула.

(** БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ – "Тону")