Глава 13.1. Дарино, я налажав...

Отак ми й проводили час в таборі. Зранку – підйом, зарядка, сніданок, потім футбол і різні змагання (одного разу навіть десь відкопали караоке, Ангеліночка була б так рада). А ввечері вогнище або дискотека, нескінченні прогулянки з Дімкою (котрого, до речі, так і не покарали, як і всіх інших) під чудесним небом, повільні танці та найприємніші у світі поцілунки, котрі не закінчувались.

А через 21 день після нашого приїзду, дівчата покинули мене і я навіть плакала. За цей час ми дуже здружились всі. А Святослав і Аня-сіра-мишка цілувались на останній дискотеці. Це було для дівчини вперше, адже їй так і не поталанило виграти в славнозвісну «лотерею». Сашко все ж добився уваги від Любові. І хоч дівчина, так і не дала себе поцілувати, вона залишила хлопцеві номер свого мобільного. Здається, він зачарував її тим, що розказав їй все з книги, що не увійшло у фільм про Гаррі Поттера і філософський камінь. Влад сказав мені по секрету, що хлопець мучився тиждень, читаючи книгу. А потім йому відкрили Америку, сказавши, що він міг просто поґуґлити. Ну й сміху було!

Отож, я попрощалась з дівчатами, попросивши не забувати мене ніколи, та привітала нових сусідок, з якими вже не було так цікаво. А ще через три тижні познайомилась з новими людьми.

Чесно кажучи, так довго в таборі бути набридло. Один і той же фільм крутять щоразу. На третьому показі ми уже мусіли втекти по тихому, бо фільм став настільки банальним… Одна й та ж музика теж набридла. А футбол… здається, я уже награлась на три роки наперед.

Отож, коли нарешті прийшов час сідати в поїзд і їхати додому, я кулею вилетіла з того табору. Єдине, що розривало моє серце на тисячі мілких частинок – розлука з Дімкою. Я закохалась у хлопця і так довго обіймала його на прощання, наче в останній раз.


– Побачимось через два тижні, Даринко! Я сумуватиму, – прошепотів він мені на вушко і вкотре обійняв.

****
В Одесі Дмитро кайфував. Пляжі, гаряче сонечко, прохолодна вода, дискотеки під відкритим зоряним небом. Це тобі не табір, в якого щороку доводилось пхатись проти своєї волі. Добре, хоч цього разу була сусідка та подруга Даринка. Діма сумував за нею, особливо перших кілька днів. Проте серце уже не билось так часто, як спочатку.

Тоді, коли нарешті її завоював...

Ну й довго ж вона ламалась перед тим, як помітити його! Майже рік, з того моменту, як вперше побачив її після минулого літа. Даринка стала такою милою та жіночною, не дивлячись на свій пацанський одяг, що серце Доніна не витримало та пропустило удар, як тільки подруга кинулась йому на шию. Тоді він для себе твердо вирішив, що доб'ється її уваги. І таки вдалося!

Щоправда, й не одразу...

На одній з останніх курортних дискотек, де не перевіряли вік відвідувачів, Дмитро дозволив собі випити якийсь коктейль, що виявився терпким на смак. Але у голову трішки дало алкоголем, тому хлопцеві було весело, як ніколи. Він не жалів і, відриваючись на повну, познайомився з дівчиною. Марійка була набагато старшою за хлопця, проте сказала, що їй всього лишень 17. А ще поводилась доступно. Так, що Донін не зміг встояти...

Зваживши всі за та проти, юнак вирішив, що краще вже сьогодні та зараз, ніж чекати, поки його подруга наважиться на такий сміливий крок.

Звичайно, сталось все це через алкоголь. І можна було б цю ніч забути, але він не зміг. На ранок його вже мучило гидке сумління. Діма зрозумів, що не в праві обманювати людину, котру знає стільки літ.

****
Вдома я розплакалась від на мене емоцій, котрі нахлинули, як тільки побачила свою сім'ю. Я обійняла всіх, приказуючи, що дуже люблю їх. Навіть невгамовного брата, котрий зумів втекти одразу ж після довгоочікуваної для мене зустрічі. Ми всі дружно повечеряли, а потім я прийнялась розповідати про табір і людей, яких там зустріла. В цей момент я зрозуміла, що сумую саме за емоціями, котрі принесло мені це літо.

– Як у тебе справи з Дімою? – запитала мене мама, коли ми залишились удвох. Я відчула жар на обличчі та вухах.

– Ми зустрічаємось… – відповіла я їй несміливо, проте чесно. – Майже з самого початку літа.

– О, ну дякувати Богу! Ми з Вірою уже й не надіялись…

– Що?!

– Що?

– Мам…

– Я сподіваюсь, що ти поводиш себе достойно… ну розумієш, вся ця історія з Мар'яною і Ярославом…

– Мам.. – я поклала свою руку на її плече. – Тобі нічого боятись, повір. Твоя донька повністю усвідомлює свої дії, і ти можеш їй довіряти.

– Ти така в мене доросла уже! – заспівала мама плаксивим голосом і я зрозуміла, що саме час для важливих прохань, поки вона вразлива.

– Мааам, а раз я в тебе така доросла, може я зможу уже на дискотеку ходити?

– Ну хіба що тільки з Дімою, – відповіла вона, схлипуючи.

А мені тільки того й треба було. Я застрибала з радощів і кинулась цілувати свою маму.

Час до зустрічі з Дімкою тягнувся так повільно, що я встигала одночасно дивитись фільм на своєму шикарному ноутбуці та відраховувати секунди до зустрічі з моїм хлопцем. І хоч ми щодня розмовляли телефоном і часто переписувались, я дуже-дуже сумувала. Мене розбирала туга. Я перечитувала кожне повідомлення по триста, або й п'ятсот разів, щоб знати, що я не байдужа для нього. Щоправда, останні кілька днів Дімка мало мені писав. Мабуть, був зайнятий від'їздом.