Глава 12.3. Друг?

– Якщо не хочеш, я не…. – почав він.

– Ей, чого це? – перебив його Сашко. – Правила є правила! В тому то й суть гри. Сідаючи сюди, ви погодились на все! Не відлиняєте. Цілуй її давай.

Сашко легенько підштовхнув друга в мою сторону.

– Все гаразд, – зовсім тихо мовила я.

Брови Доніна піднялись у здивуванні, він підсунувся ближче і сів навпроти мене, схрестивши ноги, поправив годинник на руці, котрий вічно спадає, поглянув на час.

– Та я вам навіть світло вимкну, тільки швидше давайте! – зарепетував Сашко.

Лампа згасла й у вікно потрапило світло вуличного ліхтаря, показуючи в пітьмі обличчя Дімки. Я опустила погляд на його напіввідкриті губи й серце затрепетало, вириваючись на волю. Я все думала, куди ж мені подіти свої руки? Опустила їх на коліна і завмерла. А через мить наші губи з'єднались у поцілунку і я уже ні про що не могла не думати. Голова запаморочилась, у вухах шуміло. Не знаю скільки це тривало. Можливо, хвилин десять, чи одну хвилину, а можливо й десять секунд. Проте за цей час я зрозуміла наскільки ж Дімка мені подобається і як же я відчайдушно хочу бути разом з ним! У вухах застукало і всі раптом зашепотіли. Але ми не звернули на це уваги. Стук повторився і я відсахнулась. Тому що це було не в моїй голові. Хтось стукав у двері.

– Хто там? – запитала Ксенія, котра перша всіх взяла себе в руки.

– Це Ліля, вожата. Перевірка. Відчиняйте двері, дівчатка.

– О, ні! Ні! Ми пропали! – зашепотіла Оля.

Я скам'яніла і не ворушилась. Здається, я точно троль.


Дімка сидів напроти мене і дивився в мої очі. Я пропала. Ми пропали.

– Мерщій під ліжка, хлопці! – скомандував Дімка, опам'ятавшись, але все ще продовжував дивитись на мене з цікавістю. А потім миттю заховався, разом з іншими. Оля відчинила двері й демонстративно потягнулась.

– Що трапилось? – запитала сердито Любов. – Чого було будити нас? Пожежна тривога?

– Ні, все гаразд. Просто шукаємо деяких порушників. От і все.

Вожата підозріло оглянула кімнату і вийшла, побажавши нам солодких снів. Як тільки двері за нею замкнулись, Дімка прудко вилетів з-під ліжка і кинувся до вікна.

– Ми маємо йти. Хтось виявив, що нас нема. Через вікно. Давайте, ворушіться, хлопці.

Дімка поглянув на мене з досадою і захитав головою. Я поняття не мала, що це все означає, тому просто прикусила губу, щоб змовчати. Хлопці один за одним швиденько вилетіли у вікно, мов шпигуни. А через декілька хвилин мій телефон пискнув.

Дімка: Нас засікли. Ніяких гульок тиждень((

Я: Мені жаль…

Дімка: Ну хоч вас ніхто не здав. На добраніч, Даринко.

Я: З приводу поцілунку…

Дімка: Можемо вдати, що нічого не було.

Я: Але… мені сподобалось.

Відповіді не було уже дві хвилини і я занервувала. Невже я йому більше не подобаюсь? Що? Що робити? Виправдатися чи йти далі? В моїй голові палало дві кнопки, над якими йшов зворотний відлік. Якщо не натисну, почнеться справжнісінький Армагеддон! Три, два, один… і…

Я: Ми могли б повторити…

Я:Якщо ти хочеш…

Дімка: Я під дверима.

Я стрілою кинулась до дверей, в піжамі та з розтріпаним волоссям. Дімка стояв весь захеканий. Як тільки я ступила через поріг, він мене стиснув у своїх обіймах і несамовито впився в мої губи, поширюючи чарівне тепло по всьому моєму тілу. Коли, нарешті ми відірвались одне від одного, пройшло не менше десяти хвилин, а може й більше. Дімка міцно мене тримав у своїх обіймах.

– Дарино, зараз я готовий хоч зірку з неба тобі зірвати! – випалив хлопець, все ще важко дихаючи. А мені аж в душі потепліло від його слів.

– Просто будь моїм і все. Гаразд?

– Домовились.

Дімка знову швидко мене поцілував і, посміхнувшись, побіг назад, до свого будиночку. А я вернулась в ліжко та отримала сердите буркотіння Любові про те, що я нарешті розплющила очі. Я показала їй язик, який в темноті вона звісно ж не помітила, і написала ще одне повідомлення.

Я: Солодких снів, Дімко.

Додала емодзі з поцілунком.

Дімка: І тобі теж, Даринко ❤

Я поклала смартфон під подушку і закрила очі. В голові з'явився силует усміхненого Дімки. Його русяве волосся стирчало в зачісці «я розчісувався востаннє минулого літа», а медові очі світились від того, що в них бачила при світлі ліхтарів, – обожнювання.