Глава 8.2. День Народження

– А що ти, Дарино, вже цілувалась? – запитала Віка.

Ага, та сама Віка, котра вчила нас цілуватись з помідорами. Їй цього року уже виповниться вісімнадцять років. Сестра навчається в столичному університеті.

– Ага, цілувалась вона уже. Та ти не повіриш з ким! – сказала все ще весела після шампанського Мирослава. – Нік-коли не повіриш!

– Ого, і хто ж цей щасливчик? – зацікавилась моя кузина.

– Ясін! – вигукнула Мирослава.

Віка здивувалась, а я зрозуміла, що треба виправляти ситуацію, інакше Світлана розтріщить про те, що я з вчителем цілувалась, по всій школі. Такого допускати ні в якому разі не можна. Я тільки-но відкрила рот, щоб все заперечити, як Віка перебила мене:

– З Денисом, значить? Непогано, малечо. І як воно?

Хоч і Мирослава спробувала заперечити, проте я швиденько затараторила:

– Ну звичайно, що з Деном. А з ким ще іще, не з вчителем же! Це було чудесно, я вам скажу! Він такий кльовий і симпатичний. А ти з ким вперше поцілувалась, Віко?

– З однокласником своїм, Ігорем, на шкільній дискотеці. Мене тоді вперше відпустили саму. Ой, як же було цікаво і легко в школі! А зараз приходиться мучитись в цьому виші.

Віка пустилась в розмову, а тим часом її молодша сестра, Світлана, вбирала в себе кожне слово.

Коли в понеділок я прийшла до школи, то всі перешіптувались у мене за спиною. Ангеліна дивилась на мене так, наче я у неї мільйон доларів украла. А Мар’яна взагалі ледь не плакала. Даша мені повідомила, що вся школа думає, начебто я цілувалась з Деном. Я поглянула на хлопця. Він виглядав розсердженим. Наші погляди зустрілись і він через кілька секунд відвів очі в сторону. Після дзвінка в класі з’явився баян, а потім і Микола Павлович. Урок йшов по звичайній схемі, аж раптом Колюнчик ткнув мені в спину ручкою. Я розвернулась і отримала записку. Розгорнувши, впізнала почерк Дена.

“Що це все означає?”

Я ледь не заплакала від досади. Ну і що мені йому відповісти? Звалити всю провину на Мирославу? Я обернулась, щоб поглянути на подругу. А та сиділа собі, наче й нічого не трапилось. Наче моє життя не висить на волосині!

“Пробач. Мирослава проговорилась і я мусила це якось виправляти. А потім моя двоюрідна сестра, Світлана розтризвонила всім, кого знає. Пробач, що це заділо тебе. Я не хотіла такого.”

Склала листочок і написала зверху “Ден”. Через хвилину записка уже була в хлопця. Проте він нічого мені не відповів. Ні на першому уроці, ні на наступних.

Це всі нещастя звалились на мене через те, що першою була музика в навчальному році. Це стовідсотковий всесвітній Армагеддон. Коли тобі зараз так чудесно, що ти літаєш поміж хмар, а через мить уже падаєш на землю, в саму багнюку і вона тебе засмоктує, аж поки не прийде якась добра душа, щоб врятувати твою пропащу дупу.

Так і сталось сьогодні після уроку історії, коли Олександр Макарович відпустив усіх на кілька хвилин раніше, і сказав, що повинен поговорити зі мною. Ми вийшли в коридор і він одразу почав діалог.

– Дарино, ти не переживай з приводу пліток, через тиждень всі забудуть. Я хотів подякувати, що ти не сказала правди, кому ти тільки її там не говорила.

Коли стояла в тому коридорі та дивилась в його очі, в голові прокручувалась одна й та ж картинка. Його губи на моїх губах. Я усміхнулась.

– Все вийшло дуже по-дурному, – опустила погляд, раптом засоромившись, – я не збиралась нікому розказувати. Мирослава сказала, що я цілувалась з Ясіним і я… ну самі розумієте. А потім моя двоюрідна сестра розповіла своїм друзям, а ті своїм і… тепер Ден злиться на мене.

– Розумієш в чому справа. Твій друг, Діма Донін говорив з моїм братом і після того Ден сам не свій. Ми посварились в середу і він навмисне мене спровокував на ту дитячу гру.

Ого, він вважає гру дитячою? Це трохи боляче, чи не так?

– У всякому разі, вибач, що так сталось. Якби я міг тоді спокійно мислити, відкинувши емоції, то ніколи в житті не повівся б на провокації брата. Вибач мені.

Я глянула на вчителя, його очі дивились в підлогу, а сам він опустив голову. Мені було трохи боляче від його слів. Адже я ні за що не відмовилась би від того поцілунку. У мене й зараз в животі пурхають метелики. Та я не подавала знаку наскільки закохалась у вчителя після одного лиш поцілунку.

– Все гаразд, не хвилюйтесь, Олександре Макаровичу. Я в порядку.

– Ден – дуже непростий юнак, – зітхнув учитель, – йому важко змиритись з невдачею. Гаразд, Даринко, хорошого дня тобі. В мене багато справ.

Вчитель посміхнувся, легенько потріпав моє волосся і пішов в сторону вчительської. А мій настрій піднявся від однієї лиш посмішки. І я знову парила між хмарами, згадуючи той прекрасний поцілунок.

І настрій мій навіть не зіпсувало те, що мама дізналась про поцілунок з Деном. Вона відреагувала дуже дивно. Навіть не продовжила моє покарання. Почала випитувати з ким я ще цілувалась, крім нього і як довго це тривало. Добре, що хоч не запитала при яких обставинах. А то знову довелося б брехати. А я цього так не люблю!